Дозволю собі висловитися фразою героя одного з улюблених літературних творів (авторства, між іншим, уродженців Одеси): “Ну вот я и миллионер. Сбылась мечта идиота”.  Європейська комісія офіційно рекомендувала надати Україні статус кандидата на вступ в Європейський Союз. Про це з виглядом зразково-показової  вчительки, яка  хвалить старанних учнів за їхні успіхи,  оголосила ще два тижні тому президентка ЄК Урсула фон дер Ляєн.  

“Комісія рекомендує Раді, по-перше, надати Україні європейську перспективу і по-друге – надати статус кандидата. Звичайно, з розумінням, що країна виконає певний набір подальших важливих реформ”, – додала навдивовижу тендітна (як на матір аж семи дітей) і харизматична  німецька фрау.

А щоб зраділі “учні” раптом не загордилися й не задерли носи догори,  пані фон дер Ляєн одразу ж  заявила, що Україні ще багато належить зробити на шляху до членства в ЄС, зокрема, у сфері верховенства права та протидії корупції та олігархату. “Ой-йой-йой!” – казав, бувало, мій дід в селі, коли попереду на нього чекала дуже важка робота. В даному випадку ті в Україні, хто справді бореться за верховенство права, проти засилля корупції та всевладдя олігархів, можуть піднести оте  “Ой-йой-йой!” до куба чи ще до якогось вищого ступеня і передбачити, скільки праці чекає на нас попереду. Особливо надихає одна з вимог Єврокомісії: “посилювати боротьбу з корупцією, зокрема на високому рівні, шляхом активних та ефективних розслідувань”. Ага, легко сказати, а спробуй-но зробити щось із явищем, без якого практично увесь народ просто не уявляє свого існування. А чим легша вимога щодо “обмеження надмірного впливу олігархів на економічне, політичне та суспільне життя”?  Чи може хтось доступно пояснити, як обмежити” отой самий “надмірний” вплив у державі з недорозвинутою, але  демократією?

Ну, гаразд, це все – високі сфери. Пересічна ж людина мислить вужчими категоріями. Для мене, приміром, процес в входження в цивілізовану Європу нині пов’язаний із бажанням… не бачити порожніх пляшок і бляшанок, що їх бикуваті співгромадяни регулярно  залишають на спортивному майданчику неподалік. Спершу я декілька разів  викинув їх у смітник, але потім зрозумів, що цим самим лише розбещую бидлоту і привчаю її до того, що за нею прибиратиме двірник-волонтер. Потім вирішив приклеїти скотчем до одного з тренажерів цілком коректне “Не залишайте сміття після себе”. А вже опісля, побачивши на майданчику “свіжі” бляшанки і пляшки, вирішив написати на асфальті чимось схожим на  крейду “Двоногі бики! Не смітіть!” – достатньо великими літерами, щоб їх можна було прочитати і з гелікоптера.

Не був певен, чи дасть це ефект, і  деякий час не навідувався на майданчик. Однак припускав, що, прийшовши туди, знову виявлю сліди недавньої стоянки сучасних неандертальців. Можливо, варто було фрау фон дер Ляєн, вихованій, безперечно, на засадах німецької дисципліни, охайності та акуратності, розпочинати перелік вимог  Єврокомісії  не з високих матерій (верховенства права, боротьби з корупцією та всевладдям олігархів) а з простіших  “домашніх завдань” українським “учням”, зокрема, культури поведінки в побуті?  Багато наших бід, звичайно, зосереджені в середовищі так званої еліти суспільства, і цих “заслуг” у неї не відняти, але … чи не підживлює їх наше елементарне побутове свинство? Нерідко – майже в прямому розумінні слова, як от зовсім дикий  випадок як для країни, яка щосили асоціює себе з Європою – туші свиней, викинуті якимись двоногими свинями у хащі біля дороги до лісі в Теребовлянському районі.

Я не помилився у своїх припущеннях: прийшовши знову на майданчик з тренажерами, виявив там обгортки і бляшанки. “Бики” наполегливі у своєму бажанні залишатися “биками”.

З цим усім ми теж, наче з гордо піднятим прапором, збираємося увійти в оту саму Європу?