Площа Тернопільської області становить 1,37 млн. га, а площа сільськогосподарських земель — 1,05 млн. га, тобто дві третини області. Тож, саме агропромисловий комплекс Тернопілля в майбутньому відіграватиме вирішальну роль в економіці нашого краю. Від того в чиїх руках — у селян чи в чужоземців опиниться земля після того, як її можна буде вільно продавати, залежатиме доля нашого села й тих, хто нині там живе.

Хто сьогодні не чув про те, що невдовзі селянин зможе продати свою землю — пай, який нині обробляє чи здає в оренду? Верховна Рада, де тепер немає жодного представника дрібного чи принаймні середнього сільгоспвиробника, аграрія з досвідом роботи й керівництва вітчизняним сільськогосподарським підприємством, з легкістю в першому читанні прийняла закон «Про ринок земель». Судячи із завзятості теперішніх депутатів, які в парламенті входять у більшість, вони готові проголосувати й за остаточний варіант закону. Адже земельна реформа в Україні триває вже понад 20 років, а її логічне завершення, кажуть, — скасування мораторію на продаж землі.

Все нове, що нав’язувалося селу без згоди й обговорення селян, не приносило їм нічого позитивного. Схоже, не буде винятком і зняття мораторію на продаж земель, що з прийняттям цього закону має відбутися із 2013-го року.

Чи готовий селянин до цього, чи готові ті аграрії, які нині працюють на селі?

— А що мені готуватися? — відповів запитанням на моє запитання Роман із Зборівщини. — Мені сьогодні гроші потрібні. Нехай купують — уже продаватиму.

На жаль, таких, як Роман, на Тернопіллі чимало.

— За статистикою 30 відсотків людей хоч нині готові продати земельний пай, 30 — завтра продадуть, ще 30 відсотків вагаються, або не вирішили, — каже генеральний директор корпорації «Агропродсервіс» Іван Чайківський. — Вдумайтесь: більша частина селян хоче відмовитись від права бути власником своєї землі! Це — внуки тих, хто за цю землю проливав кров, виборював право жити в незалежній країні, вільно працювати на власній землі. Влада селянина довела до межі бідності, до того стану, коли мізерна плата за європейськими мірками, яку пропонуватимуть за пай, для українських селян — за щастя. Прикро й гірко це усвідомлювати!

Можливо, не було б нічого дивного в бажанні людей продати землю, адже кожен вирішує як повестися із своїм майном чи нерухомістю, як вважає за потрібне. Але земля — особлива категорія власності! Земля — це ресурс, який не примножується й з кожним роком буде тільки дорожчати. Про це потрібно пам’ятати! Продавши свій пай, селянин чи його діти навряд чи потім зможуть купити наділ. Але, схоже, це зовсім не турбує теперішню владу. Ані місцеве керівництво, ані центральні органи влади особливо не переймаються завтрашнім днем села, долею людей, які там живуть. Нині головне для них — «запустити» купівлю-продаж землі, щоб «підкинути» в економіку трохи коштів. А що буде завтра? Знову, як десятки років поспіль, за рахунок селян держава латає свої біди!

«Агропродсервіс» 14 років орендує у селян земельні паї, з року в рік виплачує достойну орендну плату — найбільшу, яку пропонують тепер орендарі за пай. Підприємство міцно стоїть на ногах, має непогані прибутки. Здавалося б Іванові Чайківському й таким господарникам, як він, якраз потрібне рішення про зняття мораторію на продаж землі. Але Чайківський категорично проти цього, бо розуміє: український селянин без землі нині не буде потрібний на тій території, яку називаємо селом, тим чужоземцям, які скуповуватимуть паї.

— Жоден аграрій, навіть середньої руки, як ми, не зможе купити земельні паї, які обробляє, — українські сільгоспвиробники не мають таких грошей. Чекають на це закордонні «інвестори» з торбами доларів та й свої товстосуми. Тільки Україна зніме мораторій, як у села потягнуться представники з нотаріусами й грішми. Скуповуватимуть земельні паї за безцінь…

Хтось із селян, можливо, скаже, що йому немає різниці хто — лише б платив «живі» гроші.

Це тільки на перший погляд здається, що різниці немає.  Цих зайдів цікавитиме тільки одне — прибуток, який отримуватимуть від обробітку землі. У них буде найновіша техніка, до якої потрібно мінімум робочих рук, зобов’язань перед селом не матимуть, бо не орендуватимуть землю, а працюватимуть на своїй. Хіба такому цікаво буде допомагати дитячому садку, клубові чи школі, підтримувати престарілих селян, фінансувати спортивні змагання або виступи наших творчих колективів, дітей? До них йому не буде ніякого діла. Як до наших традицій, національної культури, які здебільшого плекають саме в українських селах. Таким необдуманим кроком — відміною мораторію на продаж земель — влада може зруйнувати село, а з ним знищити підвалини українства.

— Є ще один дуже важливий ньюанс, — каже Іван Чайківський. — Ми поки не знаємо справжньої вартості нашої землі. Адже ще немає її ринку, тобто ніхто не продавав і не купував земель сільгосппризначення. А тому ніхто й не може визначити точно, скільки коштує гектар. Тепер нашу землю оцінюють у середньому в тисячу євро за гектар. Ми живемо за 200 кілометрів від Польщі. Запитайте, скільки там коштує гектар? Я вам скажу: п’ять—десять тисяч євро. У залежності від якості землі. Така, як наша, — не менше десяти. У Німеччині — 15—20 тисяч євро. То скажіть, вигідно буде іноземцям за тисячу євро за гектар скупити наші чорноземи? Звичайно, що так.

Іван Чайківський категорично проти прийняття Закону «Про ринок земель». Він упевнений, що така поспішність у цій важливій справі нічого доброго в цілому для селян не дасть. Хтось через тимчасові труднощі може спокуситися на кілька сотень євро за свою землю, але чи пізніше подякують йому діти й онуки?

— Продаж земельних паїв потрібно відкласти як мінімум на п’ять років, — каже він. — За цей час необхідно створити земельний банк, визначити не таку вартість гектара, як тепер, а справжню. Щоб наші батьки отримали справедливу ціну за землю. Селянин повинен бути впевнений, що його не ошукали, не обманули, як це нерідко раніше траплялося, щоб він продав землю за її реальну вартість. Вийдемо з ціною на європейський рівень, тоді й продаватимемо, якщо хто захоче. Ви пригадайте як свого часу люди в містах збували сертифікати на промислові об’єкти — хто за вісім, хто за 40 гривень. У чиїх руках нині підприємства, хто їх власник, хто ними керує й де більша частина робітників цих підприємств? Таке ж хочуть зробити із землею. Якщо ми це не зупинимо, наше село опиниться на межі знищення.

Земля — найбільше багатство яке є в нас. За неї наші батьки кров проливали. Нині не потрібно військових дій на нашій території. Є вже тиха економічна війна. Результати від неї бачимо: порожні ферми, господарські двори, безробіття на селі. Якій європейській країні цікаво, щоб українські села розвивалися, щоб країна була сильною? Продамо свої паї — наші діти будуть кріпаками на власній землі. Ми не повинні допустити цього, а залишити в спадок від старшого покоління молодим нашу землю.

З усього видно, підсумовує розмову Іван Чайківський, що у Верховній Раді закони, які стосуються села, готують люди, яким чужі й незрозумілі сільські проблеми. Для них що ринок автівок, що ринок землі мають однакове значення — купівля-продаж. З чим у результаті залишиться село? Поки в парламенті не буде людей, зацікавлених у тому, щоб село жило, які б відстоювали його інтереси, доти на це запитання відповіді ніхто не дасть.

Катерина ВИДАЙКО