У передвиборчий період кандидати у депутати про себе сказали немало. Не шкодували слів і про те, що відбувається в сучасній Україні та якою вони її хочуть бачити. Мало хто утримався від критики, наклепів на адресу своїх конкурентів. Обіцянок-клятв і биття себе в груди також не бракувало. Нам цікаво, що вони думають про події, ініціаторами і безпосередніми учасниками яких є. Це спонукало звернутися із кількома запитаннями до кандидата у народні депутати в 164-ому виборчому окрузі Володимира Клименка.

— Виборча кампанія вступає у завершальну фазу. Які уроки і досвід дала вона вам?

— Про уроки і досвід думатиму після її завершення. Наразі голова зайнята турботами, пов’язаними із передвиборчою конкуренцією. А про те, що ви запитуєте, скажу так: завжди з виборами люди пов’язують нові сподівання, але дуже часто розчаровуються. Схоже, що і за результатами цих виборів розчарованих буде багато. Це пов’язано з надто високою емоційністю кампанії. А емоції завжди затуманюють зір, підштовхують до неправдивих висновків і не цілком обдуманих дій.

Не всі учасники передвиборчої боротьби налаштовані вести з людьми розмову спокійно і по суті. Багато з них нездатні до цього, іншим — нічого сказати. В одних ще немає досвіду, а тому в словах — пустота. Інші не наважуються на відвертий діалог, бо на їх шляху теж нічого доброго ще не було, а про теперішні справи їм краще мовчати. Дехто іде на вибори як у зал ігрових автоматів, сподіваючись на сліпе везіння. Переконаний, що таке ставлення до себе, до людей, до країни — безвідповідальне й аморальне.

— Ваші твердження стосуються кандидатів у депутати чи і виборців?

— Усіх, як і суспільства загалом. Я відстежую процес, аналізую інформацію і переконуюсь, що, крім зливи обіцянок і клятв, нічого помітного, що давало б людям тверду надію і гарантувало б потрібну для країни роботу, не відбувається. Немає чесних і кваліфікованих розмов про політику, економіку і життя людей. Відсутній глибокий і неупереджений аналіз теперішньої ситуації. Мало хто відповідально каже, як потрібно діяти. Ніхто не пропонує радикальних проектів і програм. Ще менше тих, хто пробує робити хоч би щось. Виборча кампанія тоне у пустослів’ї. У ній багато безкультур’я та бруду. І надто мало серйозних людей.

– Але ж знакові події були. А дії опозиції?

– Теперішня опозиція подібна до влади своїм невмінням бачити головне, працювати і виборювати необхідний країні результат.

Владі та опозиції стало настільки зручно і затишно разом, що, не ховаючись, вони почали підігравати одне одному. Такі ігри нашкодять і владі, і опозиції, бо вони присипляють, дають змогу думати, що можна керувати країною чи мріяти про таку можливість, нічого не роблячи для людей. Це помилка: народ може і відібрати владу. В теперішньому світі таких фактів багато.

— Виходить, що ви не маєте симпатій ні до влади, ні до опозиції?

— Не думаю, що комусь із них потрібно симпатизувати. Необхідно мати власну позицію і вимагати як від влади, так і від опозиції якісно робити свою справу, а не вдавати, ніби щось робиться. Мусять же колись прийти в політику відповідальні люди, чиї слова були б такими, як і їх справи. Наразі — це фестиваль масок, де більшість учасників грають ролі, не будучи собою. Мало хто з них пройшов серйозний шлях і перевірив себе складними випробуваннями. А дехто взагалі не тими шляхами ходив.

Влада повинна бути зацікавлена у сильній опозиції, бо тоді вона краще працюватиме. За такого підходу опозиція повинна мати всі можливості для реалізації політичних прав і повноважень. Цього в сучасній Україні, на жаль, немає. Влада створює і підгодовує зі своїх рук псевдоопозиційні загони та їх лідерів, які ослаблюють і компрометують опозицію як політичну альтернативу.

Опозиція винна в цьому не менше, бо вона не бореться. Вона навіть нездатна твердо поставити питання, щоб найвищі посадові особи завжди промовляли в Україні державною мовою. Що вже говорити про складніші справи.

— Після таких слів починаєш думати, що Україна опинилася у безвиході?

— Чому в безвиході? Так думати не можна. І підстав для цього замало. Вихід завжди є. Хто намагатиметься знайти його, той його побачить і зреалізує. Нам пора перестати жити фантазіями. Мусимо вчитися в історії, яка підказує, що солодкі слова, казкові обіцянки, надривисті клятви п’янять, мов перший поцілунок, але він — ще не весілля. Лише реальні справи людини свідчать, наскільки правдиві її слова.

Доки в політику ітимуть люди без знань, досвіду, ідей і можливостей їх зреалізувати, до тих пір у Верховній Раді будуть балачки, бійки, порвані сорочки, розтрощені крісла і мікрофони, навіть кров на вилицях, але не вистачатиме потрібної для країни роботи. Сьогодні це питання є ключовим, від його вирішення залежатиме майбутнє країни та кожної людини.

— Колись було сказано: “Інших письменників у мене немає”. Де ж знайти нам інших депутатів?

— А це не так складно. Потрібно просто задуматись, наскільки людина, яка наважилася стати депутатом, готова до такої роботи — який шлях пройшла, який має досвід, що вміє і може, наскільки розвинуті в неї культура та совість. І серед можливих кандидатур зосередити свій вибір на найдостойніших.

Мені часто не дають спокою факти майже столітньої давнини. Стосуються вони правління гетьмана Скоропадського, котрий зумів за якихось кілька місяців сформувати всі системи, необхідні для функціонування держави. Він не скаржився на політичну роз’єднаність, розруху, війну. Чоловік просто знав, що хоче зробити для країни і робив. Він мав суперечливий світогляд, припускався помилок, але старався в міру сил працювати для країни. І встиг дуже багато зробити. Дещо із того дотепер нам служить. Хоч до Скоропадського, при ньому і в пізніші часи було багато тих, хто краще мітингував і мав пишніші вуса.

Найбільша проблема влади в теперішній Україні — дефіцит беручких, діловитих, чесних і відповідальних людей. Без подолання цього дефіциту нічого якісно нового не відбудеться. А якщо чергові вибори принципово нічого не змінять, негативна ситуація законсервується надовго.

— Де ж тоді вихід?

– Вихід завжди є. Нині він — у політичній силі, яку сформують амбітні, вперті, ділові люди, здатні взяти на себе відповідальність і здійснити обіцяне. Багато з них заявили про себе вже під час цієї виборчої кампанії. Сподіваюсь, що народ побачить і підтримає їх на виборах. Депутати-прагматики повинні сформувати потужне патріотичне і конструктивне ядро сучасної політики. Завдяки їм змушені будуть опам’ятатися, почати думати про країну влада і взятися за роботу опозиція. Переконаний, що із цього може початися принципово інше життя.

Мирон Опанасенко