Каюся, зовсім не знайомий з денним розпорядком керівників різного рівня нашого славного краю, отож коли десь близько полудня сьогодні побачив біля пам’ятника Тарасу Шевченку кількох юних читців, котрі схвильованими голосами читали поезії Кобзаря для двох десятків слухачів, то подумав, що цього разу відзначення роковин поета відбудеться без участі представників влади. Як виявилося, помилився – такий важливий захід ніяк не міг обійтися без них, вождів. Рівно о 12-й все стало на звичні “круги своя”: зібралися міські та обласні очільники з належним почтом, святі отці та представники громадськості. Щодо останньої: деякі її доволі публічні постаті, як довелося побачити, віддали перевагу відзначенню (сподіваюсь, таки Шевченкової дати) за столом  затишного бару якраз навпроти. Що ж, вольному-воля…

Почути від виступаючих щось принципово нове не сподівався, тому вирішив за краще “приміряти” на церемонію знайомі з дитинства рядки Шевченка. Отож, поки хор виводив “Реве та стогне Дніпр широкий”, я, дивлячись на учасників зібрання, чомусь пригадав “ви любите на братові шкуру, а не душу”. А ще згадалися “та й заходиться вже будить, а то проспить собі небога…”. Ну, це ти, Тарасе Григоровичу, трохи переборщив: розпочни це нині декламувати говорити повним текстом – і тобі залюбки можуть “пришити” заклики до чогось там і посягання на щось там. Повторюся, тональність виступів біля пам’ятника значною мірою була скопійована з аналогічних заходів попередніх років  і аж надмірного інтересу не викликала. Зате привернула увагу книжна ятка неподалік, на якій, серед іншого пропонувався, сподіваюся, майбутній бестселер Віктора Ющенка “Недержавні таємниці”. Так, так, того самого, котрий мільйонам і мільйонам українців уявлявся “Вашингтоном з новим і праведним законом”. Надмірного ажіотажу з боку читачів я за короткий час свого перебування на майдані не помітив. А вже йдучи звідти і чуючи за спиною уривок промови котрогось із місцевих достойників про невмируще значення Шевченкового слова, я пригадав рядки іншого великого українського поета, Бориса Олійника – про самого Шевченка:

“Злізайте з печі! Вдарте у кресало,

Щоби огонь пропік на душах сало

 і показав, що править не живіт,

А дух Шевченка, віщого месії,

Що українці ми, не гречкосії!

Що ми – живі!”

Ось так, любі друзі (сплагіюю улюблену фразу несправдженого “українського Вашингтона”) – “щоби огонь пропік на душах сало і показав, що править не живіт”.

А що на ваших душах і що вами править?