Щиро кажучи, важкувато буває щось второпати у хитросплетіннях як столичного, так і місцевого політичного життя, яке в підсумку зводиться до конфліктів політично-бізнесових інтересів.

Он два відомих на славному  Тернопіллі діячі, довелося чути, на сесії облради хіба що не зчепилися між собою в рукопашному герці з приводу адміністративного поділу Тернопілля. Обидва – вельми достойні публічні фігури, які немало зробили для краю; обидва ще недавно йшли пліч-о-пліч у одній політсилі; обидва, серед інших місцевих топ-чиновників, широкими і по-галичанськи щирими усмішками зустрічали високих гостей зі стольного Києва і показували їм звершення на місцевій ниві (в буквальному й переносному значенні). А тут – дійшло аж до демаршу із складанням депутатських повноважень… І головне: дай кожному можливість донести свою позицію до широких мас – і можна бути певним, що кожен у своїй аргументації виглядатиме переконливим, а його опонент – м’яко кажучи, не зовсім… Як бути в такій ситуації простому обивателеві й головне: кому з двох вірити? Адже апріорі немає підозри, що хтось з них підісланий Кремлем; що хтось таємно “прописався” на “зажиттєвій” платформі й лише чекає зручного моменту, щоб здати наш край ” з тельбухами” на поталу ворожим силам.

Ну гаразд, якось порозуміються, адже, як відомо, немає вічних друзів і ворогів – є лише вічні інтереси. Отож, про них, вічних і невмирущих. Вони, зокрема, диктують прагнення дорватися до влади, яке переважно є яскравою ознакою людської корисливості.  Нині, в світлі діяльності нового парламенту, мимоволі виникає запитання: чому стільки галасу з приводу усіляких можливих конституційних змін? Ми що – раптом стали жити за Конституцією? Можемо покластися, за необхідності, на статті, якими нам щось гарантується? Коротше кажучи, живемо за законом? Та ж у нас його буква застосовується лише при рейдерських захопленнях, або ж коли треба «відмазати» когось із «сильних світу цього», що потрапив у халепу. А дух отого самого закону уже, мабуть, і забув, коли витав над територією під назвою Україна. Її нині буквально роз’їдає зсередини корупція, несправедливість, невігластво, низький рівень так званої еліти – вороги значно підступніші та небезпечніші, ніж будь-який зовнішній. А ще доводиться з прикрістю констатувати: громадянське суспільство  як було, так і залишається незрілим, і його цілком можна «загалакати» якоюсь цяцькою, або ж налякати уявним чи реальним страховиськом. Насправді ж видається, що  вся ота метушня навколо конституційних змін означає новий виток політичних інтриг і закулісних домовленостей, тобто відкриття широких можливостей для ігрищ політичних картярів. Ота каста, що називає себе «політичною елітою», добре засвоїла істину: усе в житті треба намагатися  використати для власної користі. В тому числі й результати виборів. Їх в Україні уже відбулося чимало, але жодного «покращення» наразі розгледіти неможливо. Зате як добре ловиться рибка у такій каламутній водичці! Та й лексика деяких оглядачів цілком підходяща для якогось «сходняка»: як будуть «протягувати» зміни і як будуть «нагинати» депутатів; які ще фракції, за потреби, можуть «лягти» під гаранта… Словом, усе – майже як колись. Тоді… заради чого вже покладено стільки людських життів?

Ігор Дуда