Вишивка майстрині Тамари Атаманчук зі Збаража більше схожа на мальовані картини. А секрет у тому, що вишивальниця, як людина, яка колись вибрала собі професію художника, голкою та ниткою працює, наче пензлем. Усі неповторні вироби Тамари Дмитрівни вишиті гладдю, – пише Місто.

Вишивати пані Атаманчук почала 15 років тому. Розповідає, що коли у 90-ті роки потрапила під скорочення як художниця, то не могла довго сидіти без роботи. “Мала себе в чомусь реалізувати, тож спробувала вишивати, — ділиться жінка. — Саме вишивати, а не відшивати. Малювала візерунок на папері і тільки після цього переносила його на полотно. Відтоді вишивка полонила моє серце й стала справою життя”.

До речі, першою роботою Тамари Атаманчук, як вишивальниці, був фелон для отця Бориса з Новиків. „Хоч фелон вишитий давно, але отець і досі його одягає і вважає святковим”, — розповідає вишивальниця.

Нині у доробку майстрині дуже багато робіт.

— Мої фелони носять священики по всій Україні – в Ужгороді, Миколаєві, Харкові, Полтаві, — каже Тамара Дмитрівна. — Останню свою роботу віддала у церкву в Івано-Франківськ. Особливо багато замовлень на вишиття для храмів перед Великим постом, Великоднем.

Збаразька майстриня-вишивальниця Тамара Атаманчук зізнається, що береться за усе, що замовляють. Вишиває рушники, скатертини, жіночі і чоловічі сорочки, сукні, дитячий одяг. Все — в єдиному екземплярі. Багато її виробів мають люди за кордоном — в Америці, Австралії, Англії, а також Італії.

Свій досвід та вміння Тамара Атаманчук передає донькам.

— Старша Тетяна вже вивчила мою техніку, — каже жінка. — Я вишиваю так, як бачу. Усі візерунки народжуються в голові. А молодша дочка Ольга гарно вишиває бісером.

Збаразька майстриня-вишивальниця охоче демонструє свої роботи. У 2002 році вона представляла Тернопільщину на виставці у Пирогово, часто презентувала вишивку у ПК “Березіль”, замковому палаці в Збаражі.

З нагоди 800-річчя Збаража Тамара Атаманчук вишила хоругву у калині та колоссі із зображенням гербів міста-ювіляра та Національного заповідника “Замки Тернопілля” (їх теж малювала майстриня). Хоругву, яку Тамара Дмитрівна вишивала три тижні, вона подарувала Збаразькому замку.

— Біля вишивки сиджу інколи по 17-18 годин. Все залежить від натхнення, — каже Тамара Дмитрівна. — Коли віддаю роботу, то здається, що не візьмуся за голку тижнів зо два. Але де там. Через два дні беру папір, олівець, малюю і знову вишиваю. Надихає усе навколо — квітучий сад, поля соняхів, квітучі луги… Все це я замальовую і переношу на полотно.