Світ

Парасолька НАТО

Помічна ця річ – парасоля. Хоча від дуже сильного і ще й навскісного дощу може й не врятувати. Та все ж краще, коли вона є, ніж коли у потрібний момент її немає. На думку колишнього заступника помічника міністра оборони США з питань Європи та НАТО Яна Бжезінського  (сина Збігнєва Бжезінського, в минулому – одного з найбільш впливових діячів зовнішньої політики США, автора концепції розширення НАТО на Схід), шлях України до членства в НАТО – це частина виграшної стратегії як для самої України, так і для всього альянсу. Тому, на його переконання, “парасолька НАТО” могла б поширитись на території, підконтрольні українській владі навіть до повного звільнення окупованої частини України. Адже, за словами Бжезінського-молодшого, єдине, що президент росії Владімір Путін “поважає і розуміє” – це стандарти п’ятої статті НАТО, яка вимагає від членів альянсу стати на захист свого союзника. Тобто, вимагає розкрити оту саму парасолю, якої так бракує нині Україні…

План існує, але…

Хвилі від кинутого Мар’яною Безуглою каменя в українську політичну водойму докотилися аж до Західної Європи. І не забарилися викликати там реакцію. Як розповів на умовах анонімності (звична нині практика – і не лише для журналістів) один із високопоставлених чиновників НАТО, заяви про те, що у Головнокомандувача Залужного немає плану воєнних дій на наступний рік, не відповідають дійсності. Простіше кажучи, є маніпулятивною вигадкою. На думку того самого господаря кабінету в штаб-квартирі НАТО в Брюсселі, план існує, але втілення його в життя є дуже складною справою, навіть з урахуванням усієї підтримки, що її Захід надає Україні. До того ж, нині постає непросте питання: чи є у західних союзників і партнерів достатньо ресурсів, щоб за їх допомогою можна було змусити росію відійти за українські кордони? Доводилося чути, названа Валерієм Залужним кількість снарядів, потрібна ЗСУ для ефективного протистояння росії (17 млн.) немало здивувала міністра оборони США Ллойда Остіна…

Україна

Дуже вигідна інвестиція

“Якщо західні союзники не надаватимуть нам зброю, то українським військовим просто не буде чим воювати проти окупантів”, – про цю невеселу перспективу нагадав громадський активіст, заступник командира 14-го окремого полку ЗСУ Євген Карась. За його словами, нині в Україні є деякі системи вогневого ураження, які стоять на базах, тому що немає снарядів. Він також зазначив, що постачання нам зброї є дуже вигідною інвестицією для Заходу. “Жоден американський солдат не загинув, а ЗСУ знищують (таки знищують?) одну з топових загроз американській політиці”, – сказав він. Є. Карась також висловив переконання, що партнери України не допустять поразки ЗСУ. “Якщо окупують нас, то тоді всіх – киян, черкащан, мешканців Рівного – поженуть в атаку на країни Балтії, на Польщу. Вони це вміють робити. Тому Захід не може нас здати, адже він буде наступним”, – підсумував свою думку військовий.

Чого хочуть українці

До Євросоюзу та НАТО більшість українців таки хоче – попри те, що ступінь цього бажання, як і раніше, залежить від віку, а також регіону проживання. Згідно з результатами загальнонаціонального опитування, яке провела соціологічна група “Рейтинг”, 78% опитаних громадян України готові проголосувати за вступ до Євросоюзу і 77% – до НАТО, якщо буде проводитись відповідний референдум (хоча, звісно, відразу ж можна поіронізувати на предмет того, що хотіти можна багато, але хто тобі це дасть? В даному випаду – хто прийме?). Ніби й значне число, але ще  в липні членство України в Євросоюзі та Північноатлантичному Альянсі підтримували більше опитаних – 85% та 83% відповідно (певний відсоток розчарувався в самих організаціях чи в перспективі бути прийнятими туди?). Проти вступу до ЄС і НАТО виступають лише 5% респондентів. Дослідження також засвідчило, що більше готові до такого кроку мешканці західних регіонів та столиці і люди середнього віку, в той час як жителі сходу, центру та півдня, а також найстарші підтримують цю ідею найменше.

Суд над ексгібіціоністом

Скоро, як відомо, казка мовиться, та не скоро діло робиться. Або ж, як говорив герой відомого літературного твору, “лише кішки народжуються”. Останнє ближче до теми цієї інформації, оскільки пов’язане з чимось дітородним. Ще в червні  у місті Новий Розділ на Львівщині поліція зупинила нетверезого водія. Це для нас не є дивиною – вона, дивина, почалася пізніше. “Шоферюга” без зайвої сором’язливості показав копам свій… статевий орган (можливо, вважав це  частиною процедури визначення ступеню сп’яніння?), за що й удостоївся кримінального провадження за звинуваченням у хуліганстві. Суд над новоявленим ексгібіціоністом відбувся аж тепер; він, як повідомляється, визнав вину, розкаявся і отримав рік обмеження волі – з іспитовим терміном. Цікаво, а якщо знову демонструватиме свої причандали не лише поліцейським, а й усьому Новому Роздолу? Невже таки сяде?     

Тернопілля

Як у кіно

Останні події в “файному” місті мимоволі змушують згадати відомий роман “Хрещений батько”. Пригадуєте – там для Майкла Корлеоне за зливним бачком у туалеті ресторану сховали пістолет, щоб він зміг застрелити наркоторговця і корумпованого капітана поліції. І там була зрозуміла мета: ліквідувати двох запеклих ворогів. А от мета, якою керувався суб’єкт, котрий попросився до вбиральні однієї з міських лікарень і залишив там “фізіологічні виділення” у вигляді револьвера системи “Наган”, що його сховав за батареєю, не є цілком ясною й зрозумілою. Чи то позбувався речового доказу, чи вирішив, що батарея у вбиральні є найкращим сховком для “ствола” перед майбутньою роботою – з цим тепер розбирається поліція. Натомість спритний аферист з амурним відтінком, можливо, теж частково керувався відомою фразою дона Корлеоне: “Один юрист з портфелем вкраде більше, ніж сто грабіжників з автоматами”. Жителька Тернополя солідного віку і, мабуть, з немалим життєвим досвідом, напевно, настільки засумувала за чоловічим товариством і всім іншим з ним пов’язаним, що навдивовижу легко піддалася чарам “військового медика з Великобританії, командированого в Сирію”. Далі розвиток подій вже більше нагадував роман “12 стульев” і сватання О.Бендера до мадам Грицацуєвої. Їй, пригадується, палке кохання до “сына турецкоподданого” коштувало стільця і чайного ситечка, а от тернополянці романтичне захоплення обійшлося дещо дорожче – в 550 тис. грн., старанно переказаних мрійливою душею на вказані шахраєм рахунки…