Тарас Шевченко ще, здається, 185 років тому попереджав надміру легковірних українок, з ким не варто кохатися.

Не ставлячи під сумнів (особливо тепер) це його застереження, варто зазначити, що контингент  не дуже бажаних для наших дівчат зв’язків не обмежується лише представниками ще недавно “братского народа”. І не лише котрийсь з них “любить жартуючи, жартуючи кине”. І піде потім не обов’язково у свою Московщину, а кудись у   південно-західному напрямі. Наслідок же такий, як і в часи Кобзаря: дівчина гине. Ну, може, не буквально, більше в переносному значенні – відчуває, скажімо так, проблеми різного ступеню важкості. Можна ще наважитися додати: в тому числі й через власні несусвітні легковажність і, як не крути,  дурість.

Зав’язка цієї історії не надто оригінальна: свого часу українська дівчина з чутливою душею і такими ж губами раптом палко покохала темношкірого іноземця, який, за щасливим збігом, виявився нігерійським легіонером  київського “Динамо” на ім’я Браун Ідейє. Стосунки розвивалися ідилічно і можна лише здогадуватися, які яскраві картинки щасливого майбутнього мерехтіли перед сповненими пристрасті, жадоби кохання і ще чого там очима  українки. Далі, як часто ведеться,  коли нехтуєш контрацепцією, почалися  наслідки. І далі, щоб не торкатися своїми холодними й байдужими руками світлої романтики, надам слово адвокату (чи адвокатці?), яка захищає зараз  інтереси дівчини на ім’я Яна:

“Яна – українська дівчина, яку Браун ввів в оману, розповідаючи про те, що він її любить, і що діти – це радість та спільне життя. Зараз головна її мета – по-перше, щоб пан Ідейє визнав батьківство над дітьми, з якими несподівано обірвав будь-яке спілкування. Також вона хоче отримати передбачені законом кошти на їх утримання. Наше бюро офіційно звернулося до керівництва футбольного клубу, де він зараз грає, – ФК “Олімпіакос”. Греки отримали наше звернення наприкінці грудня і повинні були відреагувати упродовж двох тижнів, однак досі офіційно не відреагували… Ідейє обіцяв, що Яна переїде до нього із дітьми в Грецію, однак, потім раптово перестав відповідати на листи і, починаючи з вересня 2015 року, зник. Ми будемо діяти в рамках українського законодавства. А саме: направимо відповідний запит щодо проходження паном Ідейє тесту ДНК, який буде доказом того, що він – батько цих дітей. Якщо він відмовиться від проходження тесту, ми будемо самостійно доводити даний факт у судовому порядку. У нас є всі необхідні докази, які це  підтверджують. Діти готові пройти тест на ДНК в будь-який момент“.

Віддаючи належне постійній, просто таки скаутській готовності двох діток пройти тест, можна водночас делікатно поцікавитися, яким… своїм місцем думала колись їхня турботлива нині матуся, затіваючи оту історію з нігерійцем? Можна, звісно, припустити її повне й остаточне розчарування в співвітчизниках (і для цього, мабуть, були підстави), але… саме доречно буде згадати слова кримінального боса Антибіотика з “Бандитського Петербурга” (“Бабы своим сладким местом думают“). Втім, її адвокатка дотримується не такої безжальної думки: “Яна – дуже хороша дівчина, привітна, грамотна. Зараз вона надзвичайно розчарована в житті. Знаєте, як кажуть: любов сліпа. І от коли в неї очі розплющились – настав шок. Стосунки ж були тривалими і серйозними! Розумієте, якби у них була одна дитина – можна було б вважати це випадковістю. А двоє – це не просто так…”.

Когось, можливо, розчулить цей ліричний експромт. Ще хтось скорчить гримасу й процідить: “Так дурепі й треба”. Ще хтось подумає, що “дуже хорошій, привітній і грамотній” слід було виявляти не ту специфічну жіночу грамотність, на яку “запав” знаменитий футболіст, а й елементарну життєву розсудливість.

Дивись – може, й не довелося б нині витрачатися на співчутливих адвокатів (адвокаток) і тримати дітей у постійній готовності проходити тест на ДНК…