9 грудня  в міжнародному календарі – особлива дата.

Світова спільнота відзначає День боротьби з болячкою, яка, можливо, й не вкладає надовго в лікарняне ліжко (за винятком тих випадків, коли треба переконати суддів у мантіях, що несправедливе звинувачення знагла звалило тебе з ніг і просто сидіти в скляній клітці з пластиковою пляшечкою води поруч і вислуховувати все, що на тебе там “нарили”, у тебе немає ніякої моральної та  фізичної можливості), однак шкоди завдає величезної. Якої саме – окиньте поглядом територію, що розкинулася обабіч Дніпра на північ від Чорного моря. В якому стані вона перебуває? І чому дійшла до нього? Як не крути – значною мірою саме через оту саму болячку, День боротьби з якою проголошений сьогодні – корупцією.

Важко сказати, чому саме цього дня – чи то правоохоронні органи вполювали 9 грудня якогось архіважливого корупціонера, чи то в Китаї чи деінде відбулася наймасовіша публічна страта представників цього славного племені – але в 2003 ООН встановила цю дату для підкреслення важливості проблеми і поєднання зусиль у її подоланні.

Дивні й ретроградні люди все-таки оті функціонери з ООН – додумалися до ідеї боротьби з явищем, яке ставить під загрозу діяльність  всіх основних інституцій, аж у 2003 році. Між тим, є в світі держава, яка почала енергійно боротися з цією заразою значно раніше – ще в 1991, з першого дня свого існування. Визначила цю боротьбу як одну з головних своїх цілей і заходилася її добиватися. І успіхів, слід сказати, досягла немалих: корупція… накрила її з головою. Від стольного Києва – і до найглухішого селища. Куди не кинеш оком – “беруть”, “дають”, “беруть”, “дають”… Одні галасують: “Не давайте, то й не будуть брати!”. Інші в той же час хитрувато підсміюються у вуса: ага, попробуй не “дай”… Доводилося також не раз чути від зовсім не дурних людей, що в наших умовах лише ота сама корупція може бути хоч якимось “мастилом” для коліщаток політичного і господарського механізмів управління – без цього “змащення” вони, мовляв, давно б прийшли в нікудишній стан. А з ним, мовляв, усе сяк-так крутиться…

Цивілізованій Європі й світові загалом ота “змазка” для суспільно важливих механізмів дуже не до вподоби, і вона не втомлюється нагадувати нам про те, що треба привчитися обходитися без неї. Наші очільники урочисто кивають, а щоб оте кивання виглядало ще переконливіше, створили  стільки органів з грізними назвами, покликаними з цим злом боротися, скільки їх, мабуть, немає в тій самій Європі. Тут тобі і САП, і НАБУ, і НАЗК, і ДБР, і давно знайома ГПУ (тепер, кажуть, Офіс). Вони, щоправда, не менш енергійно, ніж з осоружною корупцією, борються… одне з одним, але – спишемо це на “хвороби росту”. Ось змужніють, наберуться досвіду – і такий клас тотального викорінення і випікання розжареним залізом покажуть, що… начувайтеся, кляті корупціонери! Он ще й вигадали просто вбивчий для корупціонерів прийом: заявник про корупційне діяння мав би отримувати 10% від суми, що фігурує в нечестивій оборудці. Ну, а поки що – дідько з вами, якось виплутуйтеся: відшукуйте за допомогою “тертих” і спритних адвокатів лазівки в законах (часто ніби навмисно створених), зображайте смертельні муки на тапчанах і матрацах у судових залах, виходьте на волю під сміховинні ( в порівнянні з інкримінованими “прегрешеніями”) суми, подавайте зустрічні позови про “захист честі й ділової репутації”. І не забувайте: Європа і світ повинні бачити, як енергійно і невсипуще ми боремося з цим злом. Розумієте – повинні бачити!

А ми з вами якось порозуміємося – свої ж люди…

Ігор Дуда