П’ятниця для мене, як стара валізка без руків’я. Тяжко нести – шкода кинути.

З половини восьмої на телеекранах розпочинаються політичні шоу. Добре, коли «закрутишся» і про них просто забудеш. Але маю вдома палкого їх шанувальника. І хай би там громи били, дружина, як особа дуже відповідальна, мало не за руку веде мене до крісла, вмикає вічного кочівника-бедуїна українського телепростору Савіка Шустера і починається перегляд. З емоціями, дискусією з опонентами через екран, віртуальним «плюванням» і рештою принад, які так полюбляє відомий телегерой з Таганрога ще однієї незабутньої телепрограми.

Інколи, б’юся об заклад з дружиною на, так би мовити, кадровий склад телешоу. Переважно виграю. Ті ж самі надокучливі, з дозволу назвати, обличчя влади з одного боку, та не менш надокучливі, Сергія Соболєва шкода, з іншого. Незалежно від заявленої ведучим теми.

Таке враження, що для представників провладної фракції у парламенті цей рудимент українського парламентаризму, маю на увазі можливість відкритої дискусії, ще чимось близький. І вони не гребують ним скористатись. Для опозиційних представників, участь у шоу чи не єдина можливість донести загалу свій кут бачення проблем держави й державотворення. Хай хоч у такому форматі.

Останнім часом, все більш нав’язливою стає думка про те, що у студії про нагальні потреби «простого» українця дискутують, як мінімум, доларові мільйонери (гривневі – це 100%). Їх послухаєш і закрадається відчуття, що ми, ті самі «прості» українці живемо з ними у різних вимірах, пересуваємось у паралельних світах. Для всіх них, які уявили себе вершителями доль, ми лише підручний матеріал, засіб для покращення їхнього життя вже сьогодні.

Не стала винятком і програма цієї п’ятниці. Заявлені теми, не те щоб захоплювали, але й не залишали байдужим на протязі всієї програми. Подорожчання пального – рушій тотального подорожчання всього. Продукти харчування, речі першої необхідності, комунальні послуги – енергетична складова присутня повсюди. А з нашими технологіями середини минулого століття у кращому випадку, вони складають до половини собівартості будь-якого продукту. Тому, сніжний ком північно-африканської нестабільності, здається, накриє і нас. Схоже, з головою. Коли ж чинний прем’єр-міністр говорить, що ціна на пальне у межах 10 гривень за літр є прийнятною – дивись попередній абзац.

Більш цікавим і пізнавальним став бенефіс віце-прем’єра Сергія Тігіпка. Той, що уявляє себе реформатором, продемонстрував досить показове уявлення про нинішню владну команду. Перебуваючи у запалі дискусії, він видав «великий секрет» проФФесіоналів. Передаю майже дослівно: «Якщо ви думаєте, що мали готові рішення, то їх, як не мали, так і не мають». Тоді, що то були за «програми і законопроекти» з якими йшла «команда» Януковича покращувати наше життя вже сьогодні? Що за купи макулатури, якими потрясали говорючі голови, на кшталт «високого інтелектуала» депутата «Промокашки» і головного диригента фракції ПР у Верховній Раді? Навіщо було брехати?

В якомусь з попередніх дописів, я говорив про хибність намагань прив’язати пенсійні реформи a la Тігіпко до європейських стандартів. Для початку, у нас з Європою нічого спільного, як в організації праці, так і в її оплаті, як у тривалості життя, так і в його якості, як у системі пенсійного забезпечення, так і в напрямках її реалізації. Ми – різні. Різні настільки, що проведення будь-якої паралелі буде некоректним. Абстрактна прив’язка – так і залишиться абстракцією.

Посилання, в контексті проведення реформ, на досвід й опінії пана Бальцеровича, більше того, запрошення його для консультацій – шлях до самогубства цієї команди. Або «самогубства» згаданого пана прем’єра. Він просто застрілиться. Йому буде достатньо лише глянути на «антикризовий бюджет» цих «реформаторів» з їх Межигір’ями з ремонтами, гелікоптерами, майданчиками для них, спрямуванням грошових потоків для підтримки підприємств дорогої родини керманичів, для свого оздоровлення та підтримання «бойового духу». Достатньо й цього.  А якщо ні, то варто буде заглянути у свіжий рейтинг «Форбс» і порівняти ріст статків п’яти-шести осіб української його частини за останній пост кризовий рік. Це, скажімо, буде – контрольний.

Гра в цифри, а радше, з цифрами – улюблена гра наших  можновладців. Послухавши Тігіпка, почуття гордості має охоплювати кожного свідомого українця. ВВП – зростає, інфляція, у вряди-годи, була меншою від двозначної цифри, а приріст того ж таки ВВП на душу населення – збільшився. Щоправда, те «душонаселення» чомусь від цього не в захваті. Може, через те, що кожного дня ходить в магазини і бачить калейдоскопічну зміну цінників? Але ті, що говорять, я більш ніж впевнений, у магазини не ходять і такі дрібниці їх не обходять. Тому, як в пісні улюбленого співака «вождя»: «А в остальном, прекрасная маркиза, всё хорошо, всё хорошо!».

Саме тому і перестав я добровільно дивитись ці політичні шоу наших «телепузиків». Вічні олійники з піклушенками, бродські з богословськими і цебри брехні й бруду на наші голови.

А зараз те, що найбільше мене вразило. Зазвичай,під час програми проводиться SMS голосування на задану тему. Так от, згідно з проведеним голосуванням, добре задумайтесь, більше як 92% тих, що прийняли у ньому участь, готові емігрувати з України. Це – КАТАСТРОФА!

Олег Мартинюк