У Тернопіль привезли невідомих генералів УПА

19/10/2011 0
Розмір тексту:

Напередодні свята Покрови Пресвятої Богородиці, Дня Козацтва та створення Української Повстанської Армії, молодіжне науково-пошукове товариство (МНПТ) «Обереги» репрезентувало книгу «Генеральна старшина УПА». Це збірник науково-популярних статей про визначних діячів національно-визвольного руху.

Як розповіли представники товариства, – Ігор Саківський, Сергій Волянюк та Володимир Бірчак, – до написання книжки їх підштовхнуло незнання в Україні та діаспорі цих видатних постатей, спотворення фактів через безпідставне записування когось в ранг генерала УПА. Особливістю досліджуваної теми є дефіцит інформації: якщо про Шухевича і Кука можна видавати багатотомники, то про інших упівців їхнього рангу майже нічого не відомо. З огляду на це співавтори поставили собі на меті донести читачеві інформацію передусім про маловідомих генералів Повстанської Армії. Заодно МНПТ «Обереги» таким чином популяризує історію визвольних змагань.

Як зазначив Сергій Волянюк, книжці притаманні приватно-об’єктивні погляди студентів на історичні постаті. Першим генералом УПА, що відкриває збірник, став Леонід Ступницький, якому Українська Головна Визвольна Рада надала звання генерала-хорунжого. Ця людина  пройшла Першу світову війну, воювала в складі царської армії, потім армії УНР і вперше зіштовхнулася із назвою «УПА» в 1921 році, ще під час походу Юрія Тютюнника на Велику Україну. Леонід Ступницький займався організацією військових шкіл для забезпечення молодшого і старшинського командного складу відділів УПА. Саме з його ініціативи створювалось такі старшинські школи як «Світлана», «Імені Симона Петлюри» і «Дружинники». Він – один з генералів, які ініціювали створення Українських Збройних Сил у форматі локального та партизанського типу ведення війни.

Наступним генералом, про якого йдеться в книжці, є його бойовий побратим генерал-хорунжий Іван Трейко. Воював на Першій світовій, вважався повстанським отаманом. У військах УПА очолював розвідку групи «Заграва», найпівденнішої групи «Тютюнник», що діяла на території Житомирщини та  Київщини. Довгий час його постать була «засекреченою», про нього не було жодної інформації.

Генерал Дмитро Грицай очолював головний військовий штаб УПА. Пройшов старшинські школи, а в часі Другої світової сам організовував їх. Загинув у тодішній Чехословаччині, – на території закордонних частин ОУН був відправлений для налагодження контактів. Але у 1945-му потрапив у полон і був закатований у м. Празі чехословацькими слідчими, прихильниками Радянського Союзу. Могили Грицая так і не знайдено.

Посмертно удостоєним звання генерала-хорунжого був начальник головного військового штабу Олекса Гасин. Займався військовим вишколом, стояв у витоків військового ремесла ОУН. Ще при житті Євгена Коновальця був запрошений у військову реферантуру проводу ОУН, пройшов солідний військовий гарт. Співпрацював з відомими на еміграції генералами УНР. На території Галичини, Карпат і Тернопільської області розбудовував збройні підрозділи Української народної Самооборони. Загинув 1949 року у Львові під час перестрілки.

Ще однією цікавою постаттю для дослідників виявився Іван Климів. Був непростим генералом, адже мав звання генерала-політвиховника. Як пояснили «оберегівці», УПА не була суто військовою формацією, яка б мала чисто військові звання. Там були й різного роду функціональні призначення: політвиховники, духівники (займалися духовною опікою, ними були переважно священики), лікарі. Таким політвиховником та ідеологом став Іван Климів, він же був основоположником заснування військових загонів ОУН у 1941 році. Виступив за те, щоб Організація українських націоналістів сформувала із всіх збройних загонів одну бойову одиницю зі спільним командуванням.

Таке ж звання мав Дмитро Маївський, який очолював у головному військовому штабі УПА реферантуру пропаганди. Відстоював думку, що український націоналізм треба поширювати не тільки на території Західної України, але й всього Право- та Лівобережжя, що й робив. Працював над тим аби якомога більше людей підтримало ідею побудови Української Самостійної Соборної Держави з територіями, що були під радянською владою. Звання генерала-політвиховника його було надано посмертно у 1952 році.

Не оминували увагою також Миколу Арсенича, Василя Кука та Романа Шухевича. Завдяки зусиллям останнього Українська Повстанська Армія стала структуризованою, дисциплінованою військовою формацією.

Ці генерали, керівники підпілля, – кажуть співавтори, – жодного разу, потрапивши в полон чи виїхавши на еміграцію, не сказали, що український національно-визвольний рух був придушений чи капітульований. У нашого руху, на відміну від інших, ніколи не було декларацій на зразок «Ми програли».

Із всіма цими новими та вже відомими фактами можна ознайомитись у збірці науково-популярних статей про визначних діячів національно-визвольного руху «Генеральна старшина УПА».

Вікторія Маньовська

Додати свій коментар

Креатор буд

Опитування

  • Яка з представлених у міськраді політичних сил захищає Ваші інтереси?

    Результати

    Loading ... Loading ...