Напевно, я щось не розумію в житті. Або ж просто неуважно слухав свого часу лекції про ази ринкової економіки.

Для мене, наївного і   неосвіченого, вона вкладається приблизно в таку схему: власник (обов’язково власник, адже приватна власність  – основа основ) пропонує споживачам свій продукт чи послуги. Інший власник, який працює в тій же сфері, пропонує свої. Вередливий споживач вибирає, що йому більше підходить за ціною і за якістю і, відповідно, віддає перевагу обраному магазину, агентству чи компанії… Вони, відповідно, багатіють, мають більше можливостей вкладати додаткові кошти в модернізацію і т. д.

“А що ж буде з його менш тямущим і спритним конкурентом? – отаке страшне  питання  виникало у нас, вихованих на засадах планової соціалістичної економіки, –  що йому, невдачливому, робити? Адже не матиме клієнтів, розориться і ще, чого доброго…”.

“Так, розориться, зіп’ється, а то й пустить собі кулю в скроню – холодно-байдуже знизували плечима апологети вільного ринку,  –  а якщо не хоче – то нехай вдосконалює свій бізнес, добивається здешевлення товарів і послуг, водночас підвищуючи їхню якість. Інакше просто бути не може – на цьому тримається економіка цивілізованого світу”.

Оті давні  теоретичні викладки сьогодні, після інтоксикації, викликаної споживанням товарів і послуг в українському, а конкретніше – в тернопільському варіанті, здатні викликати хіба що криву посмішку. Здешевлення послуг? А 6 грн. за проїзд у тролейбусі й 7-8 – у маршрутці не хочете?!

Підвищення якості обслуговування? Одразу ж пам’яті виринають численні скарги пасажирів на   умови їзди в міському транспорті та хамство водіїв. Їх, пригадується, планували навіть  одягти в  галстуки, а натомість… Натомість їхнє начальство безпорадно розводить руками: “Ну, як же його вигнати з роботи? Думаєте, так легко нових набрати?” (щось схоже на довід “шоферюги” з банди “Черная кошка” у “Місце зустрічі…” – “А водилу не боишься потерять”?). Це все, фініш – далі, як мовиться,  їхати нікуди. Звісно, після таких слів тролейбуси і маршрутки одразу ж засяють чистотою і впорядкованістю, а  найбрутальніші “шоферюги” стануть зразком культурного поводження і толерантності…

Напевно, я справді чогось не розумію в житті. Принаймні, в тернопільській версії ринкової економіки.

Ігор Дуда