Стадія плей-офф Кубку Стенлі в американсько-канадській НХЛ – видовище, скажу вам, варте того, щоб пожертвувати заради нього кількома годинами нічного сну. Тим більше якщо і без того потерпаєте від безсоння. “Заруба” на льодових майданчиках, особливо в останні хвилин матчів, коли вирішується питання, хто пройде далі, а хто зійде з дистанції, здатна прогнати залишки дрімоти і навіть змусити втриматися від позіхання – якщо, звісно, ви не зовсім байдужі до цих ігрищ заокеанських хокейних гладіаторів.

Особливо цікаво буває спостерігати, як команда, якій заздалегідь майже одностайно пророкували незавидну роль невдахи (чи, як прийнято нині казати, андердога), несподівано  виявляє стійкий опір фаворитам і величезну волю до перемоги. Так, як це сталося у нинішньому змаганні за велику срібну вазу, засновану як приз генерал-губернатором Канади Фредеріком Стенлі ще в 1892 р. Florida Panthers, які ледь потрапили у плей-офф, виявивши перелічені вище чесноти (плюс, звичайно, належну майстерність) вже в першому раунді відправили відпочивати переможців регулярного чемпіонату Boston Bruins, котрих вважали головними претендентами на  омріяний кубок. І коли спостерігаєш, як флоридці, загнані, здавалося б у глухий кут, з якого просто не було видно виходу, і перебуваючи під шаленим тиском суперників і трибун, наполегливо і затято шукали рятівну лазівку, мимоволі  виникає  асоціація з нинішнім становищем України. Справді, після ранку 24 лютого 2022 року в тих чи інших формах постійно звучить одна тема: чи зможе апріорі слабша держава протистояти нібито значно сильнішій? Тоді здавалося, що це суперечить і законам фізики, і більшості прикладів з багатої на війни історії людства. Минуло більше року від початку війни з російськими ординцями – і стало зрозуміло, що для отої слабшої сторони все не так безнадійно, як пророкувалося багатьма аналітиками і стратегами – навіть не обов’язково зазомбованими і схильними поклонятися “военной мощи” Росії. Пихато проголошене “Возьмем Киев за три дня” втратило актуальність уже 28 лютого, а за час, що минув відтоді, досягнення Росії на полі бою навряд чи можна порівняти з мріями, що їх виношували Путін і його стратеги, розпочинаючи агресію.

Наведена аналогія з хокеєм, звісно, не є повною. “Флорида”, програючи ще в першому раунді серії “Бостону” 1:3, знала, що перед нею стоїть важке, але окреслене часовими рамками і, як виявилося, посильне завдання: перемогти в трьох матчах (в тому числі й двічі – на майданчику суперників). Україна, теж, образно кажучи, нерідко діє на полі суперника: влаштовує “бавовну” в Криму, прикордонних російських областях і навіть дає зрозуміти, що “златоглавая” Москва не гарантована від несподіваних прильотів. Але термінів цієї зовсім не хокейної й дуже кривавої серії ніхто не знає. І, на відміну від хокею, де не є актуальною тема протистояння добра і зла, ми можемо сформулювати запитання в ширшому абстрактному сенсі (хоча для українців він зараз набув визначеної конкретики): чи може справедливе бути водночас і сильним?

Росія понад рік тому вторглася на нашу землю з “твердым убеждением”, що для швидкої перемоги достатньо грубої сили, а на оту саму справедливість можна “наплевать с высокой колокольни”.

Україна, з усіма її бідами і проблемами, заповзялася довести, що справедливість теж чого вартує в цьому світі. І, зруйнована та скривавлена, доводить це щодня.

Florida Panthers, до речі, пройшовши Boston Bruins, тепер лідирує в серії з ще одним фаворитом – Toronto Maple Leafs…