Минулої неділі на Тернопіллі був важкий день — ховали жертв польської катастрофи. Вони молоді, віком 28-44 років. П’ятеро мешкали у селах Мечищів, Шибалин та Надорожнів Бережанського району, двоє — у Підволочиському районі, один чоловік — у Тернополі. Ще один загиблий — уродженець Рівненщини.

У Польщі заробітчани працювали на заводі з переробки ягід і овочів. На роботу їх возив 30-річний Володимир Матисюк із села Мечищів. Він теж загинув. За даними польських правоохоронців, саме він винен у аварії, бо не зупинився перед знаком STOP і в’їхав під поїзд.

Польська поліція стверджує, що чоловік у момент аварії був нетверезим — вміст алкоголю у крові «зашкалював». У рідному ж селі Матисюка стверджують: Володимир не зловживав спиртним. До Польщі поїхав, щоб заробити, бо взяв кредит на купівлю хати.

У Мечищеві попрощалися із трьома загиблими: 22-річним Іваном Мазуркевичем, 30-річним Володимиром Матисюком, 44-річною Олександрою Мосьондз.

Хотіли добудувати ванну для дітей

… Вбиті горем родичі 28-річної Світлани Панасюк із Підволочиська виплакали всі сльози, очікуючи п’ять діб труну з тілом дочки, мами, сестри. Лише двоє синочків Світлани, восьмирічний Сашко і шестирічний Павлик, — зовні безтурботні. Вони ще не усвідомлюють, яке нещастя звалилося на їхні маленькі голівки. Бабуся хлопчиків пояснює: «Діти думають: ось приїде мама, і буде торжество, гості, подарунки — все, як завжди».

Хлопчиків усе ж підготували до сприйняття непоправного. Бабуся запитує Павлика, де його мама. Малий піднімає очки догори, набирає повітря у груди, щоб сказати, що його мама на… Слово «небо» малий так і не вимовляє – соромиться мене, чужу людину. Запитувати про маму у старшого Сашка не наважуюсь. «Бідні діти, — думаю. — За що їм це?».

— Світлана поїхала до Польщі, бо ми хотіли добудувати ванну для дітей, — каже весь чорний від горя чоловік загиблої Олег. — Я теж їздив з нею, але повернувся – не було роботи. За кілька днів до аварії жінка дзвонила: приїжджай, каже, є робота. Мав виїхати у вівторок, а у понеділок почув про катастрофу на переїзді. Щось тьохнуло в серці, коли побачив по телевізору те місце. Впізнав його, бо їздив там не раз. Дзвонив до жінки цілу ніч, але телефон не відповідав. Наступного дня мені сказали, що Світлана загинула …

Рівно 20 років тому, також у липні, трагічно загинула мати Світлани.

«Хай би мама була калікою, але жила»

Не дочекалася своєї доньки із заробітків Ганна Іванівна Земба із села Оріховець Підволочиського району. 28-річна Марія Земба залишила сиротою 8-річну Іринку, яку виховувала сама. Ганну Іванівну душать сльози, коли розповідає про останню розмовою з дочкою. Марія телефонувала у неділю, 29 липня. «Мамо, — казала, — так нам попало добре! Відколи їздила, ще так не було. Полуницю збирала, добре заробила, потім вишню. Жодного дня не сиділа без роботи. Хазяйка гарно платить. Ще тиждень побуду, і додому, збирати дитину до школи…»

Тітка загиблої і хресна мати Марія Іванівна Соха зізналася, що напередодні трагедії бачила поганий сон. Ніби біля церкви насипано багато чорної-пречорної землі.

— Ми багато часу перебували у невідомості, бо інформація від офіційних органів була дуже суперечлива, — поскаржилася двоюрідна сестра Марії Земби Люба, яка приїхала з Миколаєва. — Ніхто толком не міг нічого сказати. Лише на п’ятий день повідомили Іринці про маму…

— Знали, що одна людина вижила, — пояснює Марія Соха. — Я казала: «Іринка, може, це твоя мама». І так ми її тим тішили…

— Я вдягла на голову чорну хустину, а внучка мені каже: «Скинь хустину, мама жива», — схлипує мати Марії. — А сьогодні (у п’ятницю, 3 серпня — авт.) мусіли сказати їй правду. У дитини був нервовий зрив. Коли заспокоїлась, сказала: «Хай би мама була калікою, але хоч би жила».

Джерело: Місто