Правий був класик, зауваживши: народжений повзати літати не зможе. Насправді, поки один будує, інший – руйнує, аби зроблене іншим продати за безцінь і напитись до безтями. Приклад – крадіжка переносної злітно-посадочної смуги на одному з приватних підприємств села Онишківці, що на Шумщині. Інцидент стався у листопаді минулого року.

Отож вічно байдикуючий Іван С. у рідному селі користувався поганою репутацією. Насамперед через «липкі руки», адже молодик тягнув із дворів односельців усе, що потрапляло йому на очі. Не зупиняло навіть те, що часом забирав у стареньких найнеобхідніше. Скажімо, не гребував потягнути з двору самотньої пенсіонерки чавунні казани, в яких вона запарювала їжу для свиней. Бідна бабця аж заплакала через образу. Воно й справді, як можна тишком залізти на чуже подвір’я та «погосподарювати»?

«Я у церкві прошу в Бога миру і щастя всім односельцям, а він тим часом покрав мої каструлі», – бідкалась бабця.

І таких прикладів було чимало, проте жінки жаліли непутящого, у міліцію не звертались, пригадуючи, як його любили покійні батьки. Не паплюжити ж пам’ять про них?

Більше того, дехто навіть виправдовував молодика. Мовляв, а з чого йому жити: щоб освіту мати, треба заплатити, до того ж, яка робота у селі? Хіба на городі, так він і обробляє своє ґрунти, ще й сусідам допомагає. Що правда, то правда, Іван завжди ледь не першим навесні виходив на поле, а впоравшись, щиро допомагав своїм немічним сусідкам.

До того ж дехто у злодійкуватості чоловіка звинувачував його співмешканку Наталю. Мовляв, занадто жіночка гроші любить. Виправдовуючи чоловіка, односельці не хотіли помічати, що жінка отримує матеріальну допомогу на дитину, відтак і від свого благовірного вимагає грошей на утримання дитини. Зрештою, і він сам не святим духом живе.

Як би то не було, однак якось вранці на початку листопада Іван заліз на територію приватного підприємства, розташованого у селі. Чоловік вже довший час заглядав на листи металу, що лежали просто неба. Якось він поцікавився у власника, що то є. «Переносна злітно-посадочна смуга, от надумає у нас якийсь інвестор на «Боїнгу» прилетіти, а я смугу розстелю на землю, от він і приземлиться, зрадіє і масу грошей залишить», – віджартувався бізнесмен.

Івана в цій розповіді зацікавило лише одне, що смуги металеві, відтак їх можна здати на металобрухт й отримати трохи грошенят. Деякий час чолов’яга ходив попід двір, запам’ятовуючи, коли хтось буває на подвір’ї, а коли – нікого. Він врахував, що злітну смугу під пахвою не сховаєш, бо у довжину має декілька метрів і півметра завширшки. Паралельно навіть взнав, скільки платять за метал.

Вичекавши, коли на подвір’ї не було нікого, потихеньку виволік залізяччя та здав на металобрухт усі три фрагменти злітної смуги. Отримані гроші пропив того ж дня. Відтак був вкрай здивований, коли буквально через пару днів до нього у двері постукали правоохоронці. Спочатку Іван усе заперечив, однак «металіст» (працівник пункту прийому металобрухту) одразу впізнав «льотчика», який збрехав, що у них розбився «кукурудзник», тож і смуга тепер непотрібна.

Крадієві нічого не лишалось, як визнати свою провину за ст. 185 Кримінального кодексу та разом зі співмешканкою терміново назбирати грошей, щоб компенсувати підприємцеві завдані збитки.

Врахувавши всі обставини справи, Шумський районний суд визнав його винним, але вирок виніс досить лояльний: призначив покарання у вигляді 200 годин громадських робіт, – пише Номер один.