До чого довів цей клятий коронавірус! Якщо дотримуватися рекомендацій  медиків, то і ні з друзями поспілкуватися за чаркою чаю, ні родичів відвідати. А найкраще – сидіть вдома і не потикайтеся нікуди.

Прикро це чути нам, українцям. Таким товариським і компанійським. Схильним вилити душу ближніх й запитати в них розради. Або ж – розрадити їх самому. Що залишається в цій ситуації? Дивитися у вікно, як падають маленькі сніжинки і згадувати той час, коли сніг у грудні був лапатий і відгортати його доводилося ота-а-а-кенними лопатами? Та й за отим вікном мало чого втішного можна побачити…

Хочу сказати – мало чого можна було б побачити. Бо стараннями рідної влади, її містобудівних органів і на додачу – “активних людей”, які захищали підозрілі новобудови, просто перед вашими вікнами може виникнути багатоповерхівка. Буквально за лічені метри від вашої оселі. І ви вже зовсім не будете почуватися такими самотніми і нікому не потрібними: достатньо засвітити світло – і  ви можете продемонструвати сусідам навпроти свій нижній гардероб або ж помахати їм дружньо рукою. Маленький жест – і ваше повне відчуження від світу раптово кудись зникне. Хіба це мало важить у наш час? І хіба це не додаткова підстава  віддати належне рідній (!) владі (!!) за те, що тепер ви не почуваєтеся  такими самотніми і нікому не потрібними? Просто вигляньте у вікно і побачте чиїсь труси чи нічну сорочку, або ж покажіть свої – і все здасться набагато легшим і простішим.

Тому – ще раз подяка рідній владі. І – “активним людям”. Без останніх здійснити задумане, напевно,було б важкувато…