Прийнято вважати, що гармонія думок, слів і дій є однією з головних  ознак здорового соціуму. Багато хто зауважує, що у відсутності цієї гармонії полягає одна з наших найтяжчих українських бід. Ми зазвичай думаємо одне, говоримо інше, а робимо – ще інше.

Дехто змушений так чинити за своїм службовим становищем – ну, треба ж, приміром, державному службовцю на солідній посаді вселяти у маси простолюду впевненість у світлому майбутньому. Хоча в приватних розмовах від нього можна почути дещо інше, все ж посада, як мовиться, зобов’язує. Ця звичка не виникла вчора – їй уже безліч літ. Вона живуча, оскільки постійно підживлюється нездоровою суспільною атмосферою.

Якщо вже згадав атмосферу, то зроблю невеличкий сюжетний поворот і відзначу, що в парку “Топільче” вона  зазвичай приємна: сповнена весняною свіжістю, прохолодна в літню спеку, пофарбована жовто-червоними барвами цієї осінньої пори… На нещодавніх козацьких забавах школярів, приурочених святу Покрови, ентузіазм дітей, спрямований зусиллями вчителів у потрібне русло, справляв приємне враження і вселяв надію, що вже наступне покоління вбере в себе усе найцінніше з культурного надбання і, відповідно, сформує морально здорову націю, яка і шануватиме славну минувшину, і буде відкритою до сприйняття усіляких “мейнстрімів” сьогодення.

У тому, що молоде покоління до цього відкрите,  випала нагода пересвідчитися зовсім недавно, коли довелося прогулятися парком доволі пізньої пори. То тут, то там на моєму шляху зустрічалися групки хлопців і дівчат 15-16-річного віку, судячи з дурнуватого реготу і зливи матюків, цілком “вільних і розкомплексованих” (саме цього, доводилося чути, прагнуть деякі нинішні новатори на освітньо-виховній ниві). А, може, й “підігрітих” чимось високо-чи слабоградусним. Піднявшись нагору майже відремонтованими сходами, зупинився й почекав, поки підніметься чергова група (зграя?) тінейджерів, які щойно висловлювалися лексиконом, цензурними в якому були лише “в” і “на”. Як виявилося – нормальні на вигляд хлопці, щоправда, у капюшонах, які чомусь одразу викликають асоціації з наркозалежною публікою. З ними – двійко гарненьких, білявих дівчат, глянувши на майже ангельські личка котрих неможливо було й подумати, що з їхніх губ щойно злітали найгидкіші матюки. Ще 2-3 роки тому вони, можливо, теж брали участь у тих самих козацьких забавах, носили однострої – і от як “успадкували велику духовну спадщину наших звитяжних пращурів”…

…Їх виховували у школі – з 9.00 до 16.00. В цих часових межах проводилися і позакласні виховні (в тому числі й патріотичні) заходи. Далі вчителям було не них – своїх проблем вистачало. Далі їх переважно “виховує” їхнє середовище існування і формування – “групи за інтересами”, що складаються з таких же, як вони самі. Прикладу в особі сильної, з чіткими позитивними життєвими установками особистості, переважна більшість з них позбавлена. Зате зовсім не позбавлена можливості постійно споглядати приклади фальші, лицемірства, егоїзму, користолюбства, брехні, безкультур’я й брутальності. Вони вважають це нормою. Вам не подобається? Тоді затуліть вуха.

Ігор Дуда