На церемонії інавгурації президента Володимира Зеленського увагу привернув не лише його виступ, а й реакція на нього з боку присутніх.

Урядова ложа на чолі з Прем’єр-міністром Володимиром Гройсманом виявила себе в цьому відношенні доволі яскраво – адже саме шановних міністрів на чолі з їхнім шефом стосувалася пропозиція новообраного президента взяти ручку й папір і написати заяву на звільнення. На обличчі очільника уряду легко можна було прочитати, що така оцінка його трирічної діяльності захоплення в нього не викликає. Прем’єр з відповіддю довго зволікати не став і подав у відставку після чергового засідання уряду.

Володимир Гройсман менш за все схожий на фаталіста і гравця в “російську рулетку”. І фраз на кшталт “Куля в лоб – так куля в лоб” від нього навряд чи варто було чекати. Він одразу ж заявив, що йому не соромно, як його урядова команда реагувала на виклики кризи. І що “на сьогодні країна в доброму стані”. А щоб цей стан став ще кращим, Володимир Борисович, як твереза людина з  раціональним ходом думок,  заздалегідь потурбувався про своє політичне майбутнє, оголосивши, що братиме участь у парламентських виборах. В минулі кілька місяців рекламні банери від імені нової політичної сили під назвою “Українська стратегія” заповнили Україну. Доволі цікаво вони виглядають поруч із закликами “Думай”, які й досі можна бачити на узбіччях. В нас до недавнього часу якось вони не впадали в око (принаймні мені), а от нещодавно звернув увагу на білборди та сіті-лайти, на яких дитяча (судячи з розмірів) долонька з надією вчепилася в безіменний палець і мізинець дорослої руки. Напис – відповідний до візуального зображення: “Лідерство – це відповідальність”. А внизу, щоб не було сумнівів у тому, кому належить цей умовивід – підпис “Гройсман”. Коротко і зрозуміло. Саме зображення, щоправда, справляє враження деякої вторинності, “секондхендності”.

Покопирсавшись у пам’яті, згадав, що схожим був постер до фільму “Список Шиндлера” – там теж доросла рука стискає дитячу. У фільмі головною була ідея порятунку багатьох людей, який став можливим внаслідок того, що у свідомості ділка й афериста раптом пробудилося потужне гуманістичне начало. І він витратив усі свої статки саме задля цієї благородної справи. Чи готовий Володимир Гройсман (як, зрештою,  і всі інші українські політики) зайти у своєму почутті відповідальності настільки ж далеко, як це зробив герой фільму Стівена Спілберга? Запитання радше з категорії риторичних…

Ігор Дуда