Яке найголовніше нині питання для всіх нас?

Та як для кого, скаже  хтось, і, мабуть, матиме рацію. У спільноти, яка в принципі позбавлена єдності, якихось глобальних об’єднуючих чинників не може бути надто багато за визначенням. Хтось прагне у Європу, а комусь миліша “Рассєя-матушка”. Хтось думає, в який куток світу гайнути у відпустку, а хтось заледве зводить кінці з кінцями. Хтось кривить губи, вибираючи між ростбіфом і біфштексом в ресторані, а хтось збирає порожні пляшки і недоїдки – така, вочевидь, закономірна доля країни, що рахується серед найбідніших в Європі. Однак є нині й таке, що тією чи іншою мірою зачіпає практично всіх.  Це – «Вибори!». Вони – на всіх телеканалах, сайтах, у всіх друкованих ЗМІ. А ще – на незліченних білбордах і сіті-лайтах. У крикливих лозунгах та впізнаваних (і не дуже) портретах. І всі, як на підбір, оптимістичні, патріотичні, впевнені, усміхнені, надійні…

На відміну від виборів президентських, цього разу не маю жодних особистих симпатій і преференцій щодо майбутніх кандидатів, програм яких (якщо вони у них є)  не знаю і не маю особливого бажання знати. Причина цього «нігілізму» проста: за весь свій багаторічний стаж виборця не відчував жодного позитивного ефекту від тих, за кого віддавав свій голос. ЖОДНОГО. І, підозрюю, не лише я. Лакмусовим папірцем для мене (та й для багатьох інших потенційних виборців) стала історія з сумнівною будовою за “Березолем”. Вона засвідчила НУЛЬОВУ дієвість народних обранців усіх рівнів у відстоюванні інтересів тих, хто віддав за них свої голоси. В кращому випадку – розведені руки, мовляв, ми старалися, зробили що могли, але от бачите… Формальні й, мабуть, ще більшою мірою неформальні стосунки місцевої влади й бізнесу в наших тернопільських реаліях виявилися значно дієвішими за якесь ефемерне народовладдя і думку громади. Зворотній зв’язок, що передбачає відповідальність за свої обіцянки і вчинки – напевно, ефективний  інструмент контролю громадськості за своїми ставлениками. Але – не у нас, а деінде на захід від Карпат. Або ж – на східних берегах Японського моря. Крім цього, для себе вже віддавна вивів правило на рівні математичної формули: в період хаосу, суспільного розбрату й економічних проблем у нас до влади неминуче, можна сказати, із залізною закономірністю рветься здебільшого усілякий непотріб. І рветься з цілком конкретною метою – щоб мати  більше можливостей якнайбільше урвати і загребти. Поки є час і сприятлива ситуація. Точнісінько як у застільній пісні: «Пиймо тут, бо на тім світі не дадуть!». То, може, краще було б щиросердно зізнатися виборцям: «Шановні співгромадяни! Депутатський мандат нам потрібен для того, щоб зручніше було «прокручувати» усілякі оборудки. А також щоб, у разі чого, зчинити ґвалт про «переслідування з політичних мотивів».  Так, принаймні, було б чесніше.

Можна, звісно, відчути певну зловтіху й скрутити хоча б у цю пору велику дулю тим, хто скручує її мені постійно. Скрутити й не завдавати собі клопоту йти на дільницю. Навряд чи завдам цим особливої шкоди тим, хто щосили пнеться нині в депутати, але хоча б проведу проділ між ними і собою.

Мабуть, так і зроблю…

Ігор Дуда