Буває, в голову такі думки приходять в стані безнадії,

Що недалеко вже, здається,  й до… шизофренії

Здебільшого стосуються вони двох ворогів заклятих:

 Твоїх стійких симпатій і таких же антипатій

Все, кажуть, змалку йде, з дитинства, з виховання,

А потім виправить щось – марні вже старання

Можливо, й так, а може – ні, тут не вгадаєш,

Хто що цінує і в душі що відчуває

У діда в хаті на стіні Кобзар був, і багато чув я про Тараса,

Але… чомусь Єсенін мені ближчий часом

Хоча й не прийнято у цьому нині зізнаватися,

Але від правди ну, навіщо десь ховатись?

Брехні ж навколо – позбирать не вистачить мішків і тари,

До того ж, вже літа мої ідуть з базару,

Тож краще правду-матку говорити,

Аніж душею для пристойності кривити

Я ненавидів весь психоз “країни рад”, трубіння в піонерські горни –

Так само нині ненавиджу всю мерзоту іномарочну мажорну.

Яка господарем себе в країні почуває,

А чом би й ні? Держава ж в цьому їм сприяє

Правителі з Москви дурили нас промовами пустими,

Але хіба князьки теперішні місцеві кращі чимось?

Я тих, хто голодом морив народ мій, ненавиджу й в пам’ять їх плюю,

Та Фаріон, Парубія і Порошенка теж не визнаю,

Я б радий українське подивитись щось талановите –

Натомість знову дивлюсь “Руку діамантову”, бинтом обвиту,

Я сподівався, що брехня і лицемірство здохнуть на початку 90-их –

Вони хизуються сьогодні гренадерським своїм зростом

То що ж ми здобули? Муляж, обгортку замість ВОЛІ?

І чи такої предки нам  хотіли долі?

——————————————————————

Буває, в голову такі думки приходять в стані безнадії,

Що недалеко вже, здається,  й до шизофренії…