Попри коронавірус і всі пов’язані з ним проблеми, всередині літа все ж тягне змінити звичну обстановку. Причому переді мною вибір (море чи гори) ніколи не стояв – однозначно віддаю перевагу водній стихії.

І вже третій рік поспіль обираємо з дружиною Туреччину – не в останню чергу завдяки бездоганній роботі співробітників туристичної агенції “Олімп-Тур”. Хоча знаючі люди стверджують, що й на нашій Одещині можна відшукати зовсім непогані місця. І підтверджують свої розповіді доволі переконливими світлинами. Радий за неньку-Україну, але й цього разу проходжу через нагрітий до високої температури тунель у черево “Боїнга” ще зовсім не критичного віку. Далі – вже звичний інструктаж фотогенічних стюардес щодо того, як, у випадку якогось трапунку, одягти кисневу маску і рятувальний жилет. Його, вочевидь, проводять на всіх повітряних суднах – включно з тими з них, яким судилося розбитися об землю, або ж шубовснути в море чи океан. Без жодного шансу уціліти для всіх, хто перебував на борту…

Напевно, такі життєрадісні думки спонукають почати розповідь про турецькі вакації з… кладовища. На нього випадково натрапляю під час першої ж вечірньої прогулянки передмістям Аланії. Серед усіх цих Diamond, Kaptan, Monte Carlo, Blue Beach Hotel та інших майже на самому березі моря, серед сосен, з крон яких безперервно ведуть свою “розмову” місцеві цвіркуни,  примостилося муніципальне кладовище. Справа – залишки могил ще, напевно, позаминулого століття; зліва – більш сучасні поховання. Не знаю, як на інших турецьких цвинтарях, але на цьому – жодної помпезності й намагання продемонструвати, що тут спочиває хтось рівніший серед інших рівних (хоча смерть однаково зрівнює всіх). Стандартні надгробки з написами арабською в’яззю згори (можливо, цитати з Корану?). Fatima, Mustafa, Celik…  Між тим, око підмічає відчинений (попри доволі пізню пору) туалет і поруч – акуратний умивальник з підвішеним санітайзером. Користуюся ним і, повернувшись, бачу, як на могилу вже згаданого Мустафи примостився величенький чорний ворон з не дуже добрим поглядом. Б-р-р! – треба, напевно, шукати вихід з цього місця і зосередитися на тому, задля чого сюди прилетів – на відпочинку і розслабленні.

Дух отого “розслабону” витає тут на кожному кроці. Причому, набуває іноді доволі цікавих проявів:

– Эт че – “расслабся, шлюха, в отеле?”, – ліниво цідить, кивнувши на вивіску Relax Beach Hotel, суб’єкт з явно калузькою чи курською фізіономією.

– Дурак, это же “beach”, а не “bitch”! Пляж, а не шлюха!, – поправляє його кирпата й веснянкувата супутниця.

– Да знаю я, знаю – просто прикалываюсь, – поблажливо відповідає фізіономія.

Що стосується, власне, “приколів”, то їх тут можна зустріти немало. Приміром, на цистернах, в яких вивозять каналізаційні відходи і які, як неважко здогадатися, поширюють навколо себе відповідний запах, зображені… квіти з білими пелюстками – вочевидь, для підкреслення благородної мети, задля якої працюють місцеві асенізатори.  В душовому відділенні басейну готелю з цікавістю прочитав російський переклад “Не закладывать в бассейн иностранные товары” (“Don’t throw foreign items into the pool” – “Не кидайте в басейн сторонні предмети”). У тому ж готелі кумедний собака-улюбленець господині і гостей нерідко після короткотривалої сутички з місцевим котом, всупереч всім уявленням про ієрархію в тваринному світі, ганебно втікав. І вже майже рідною і далекою Батьківщиною повіяло, коли виявив, що цінники на товарах в улюблених туристами магазинах Migros чи Bim можуть бути одні, а виданий чек приємно здивує тебе дещо вищою ціною, ніж ти очікував.

Окрема тема – турецький ринок. Можливо,  помиляюся (я не надто досвідчений у торгах), але, здається, коронавірус  і пов’язане з ним зменшення потоку туристів змусили тамтешніх торгашів, скріпивши серце, трохи вгамувати свої апетити. Отож тепер, коли вам запропонують (як велику скидку і лише для вас!) якийсь товар за 180 лір, то зовсім не виключено, що коли ви заперечливо (і достатньо енергійно) махнете рукою і рушите до виходу, то на самому отому виході власник ятки наздожене вас і скрушно, з величезним збитком для себе, погодиться відпустити вам потрібну вам річ уже за 60 лір. Втім, як мовиться, можливі варіанти.

Варіанти вражень можливі й тоді, коли снідаєш вранці на одній терасі готелю з представниками різних націй. Звичайно, заглядати в чужі тарілки – не найбільш гідне заняття, але коли сидиш у доволі тісному товаристві, то мимоволі звернеш увагу на чиїсь гастрономічні звички. Турецький сніданок – це маса приготовлених різними способами овочів а також фруктів, запіканок і т.п. – описання займе чимало місця. Тим усім, а також незмінним чаєм в скляночках-“бардаках” і кавою перебивалися турки, які складали головний контингент готелю. Натомість ранкова трапеза німців (їх було менше, ніж росіян і українців, та все ж зустрічалися) – це майже відомий з Вікіпедії типовий сніданок військовослужбовців вермахту: декілька маленьких булочок, педантично намащених маслом, кілька яєць, обов’язкова кава. Як можливе доповнення – келих з темним пивом, придбаним якимись своїми каналами (у барі готелю подавали лише світле). У спілкуванні германці холоднувато-коректні навіть в розморено спекотній атмосфері поблизу басейну і відчувається, що воліють тримати тебе на відстані, хоча я, загалом, особливо в друзі не набивався, футболку на грудях не розривав і випити на Bruderschaft  не пропонував. Втім, напередодні Курбан-Байраму, коли в готелі очікувалося нашестя турків, уся Західна Європа раптово зникла і мені залишилося спілкуватися хіба що з моїм турецьким знайомим – симпатичним рудим кошеням, яке звідкілясь прибилося до мого шезлонга…