Відомо, що якщо робота заважає пити, треба… кидати роботу.

Коли людина надто тісно товаришує з пляшкою, у неї можуть виникнути проблеми навіть на роботі, приміром, вантажником. Що вже казати про галузі, де потрібні вміння, точність, розрахунок, словом, кваліфікація.

Роботодавці всіх часів і народів мали проблеми з любителями оковитої й по-різному боролися з цією шкідливою звичкою. Один з таких прикладів історія зафіксувала саме цього дня. 2 вересня 1922 р. на заводах автомобільного магната Генрі Форда з’явилося попередження, що будь-кого, від кого разитиме запахом пива, вина чи міцніших напоїв, буде негайно звільнено з роботи. Ні тобі всіляких трубок, в які треба дихати, ні алкотестів: попався з п’яною пикою й перегаром – Get out of here! Або – fuck off, як кому більше до  вподоби.  Слід згадати, що відбувалося все це в період дії “Сухого закону”, коли спиртне офіційно було під забороною. Попри це, на дотримання закону дивилися крізь пальці, а височенький рівень корупції в органах влади і поліції (знайома тема?) був запорукою того, що суворі формулювання закону за посильного сприяння організованої злочинності, що займалася контрабандою звеселяючого зілля, будуть тихенько і плавно обійдені й проігноровані.

Як би там не було, автомобільний магнат, впровадивши на своїх заводах передову конвеєрну технологію виробництва, постав перед проблемою, що працювати на тому ж конвеєрі має робітник з ясним розумом і бажано ясними очима. Тому й вдався до таких “крутих” заходів. Доводилося чути, Форду таки вдалося навести в цьому питанні хоча б відносний порядок – страх опинитися на вулиці й “покарання доларом” (суворі штрафи) отверезили багато голів,  захмелілих від нелегального кукурудзяного віскі. От у іншій країні повального захоплення алкоголем – СРСР – боротьба із “зеленим змієм” хоча й періодично велася, але гордо піднята  голова змія практично завжди опинялася зверху. Один такий випадок розповів мені свого часу знайомий. Його “застукали” нетверезим на робочому місці й “вліпили” сувору догану. Через деякий час впіймали у відділі знову і знову не після пляшки кефіру. Цього разу карою була… догана. Коли провинний знайомий прийшов у відділ кадрів, щоб розписатися у книзі наказів, не позбавлений гумору кадровик по-змовницьки сказав йому: “Наступного разу вже подяка буде”.

Що було наступного разу – не знаю. Але знаю, що імперія Генрі Форда донині начебто процвітає. Не в останню чергу, можливо, завдяки вжитим ним свого часу суворим дисциплінарним заходам.

Ігор Дуда