Така доля політиків різних епох: сказане (чи просто ненароком бовкнуте ними) одразу ж починає тлумачитися на різні лади, перекручуватися – в залежності від того, кому, як і коли це вигідно. Попутно – кидаючи тінь на особу автора.

Сказав ще в середні віки Людовік XIV “Держава – це я” – і на століття отримав славу самовпевненого монарха-самодура (хоча й мав чимало послідовників у втіленні в життя цієї своєї формули). Промовив нібито із властивою йому запальністю та характерною італійською жестикуляцією Беніто Муссоліні своє “Друзям – все, ворогам – закон” – і на додачу до численних звинувачень на свою адресу отримав ще й сумнівну репутацію неперевершеного політичного циніка. А “У політиці немає друзів і ворогів, а є інтереси” начебто авторства сера Вінстона Черчіля? Воно теж не говорить про нього як про щирого і вірного раз і назавжди проголошеним переконанням діяча. Хоча, можливо, кожен з названих історичних персонажів міг би сказати на своє виправдання щось, щоб пом’якшити цинізм своїх висловлювань…

На початку 80-х років державним секретарем США був призначений колишній верховний  командувач силами НАТО в Європі Александр Хейг. Про такого потенційного противника найменше міг мріяти тоді СРСР з його кишеньковим Варшавським договором: бравий генерал мав репутацію жорсткого “яструба”, прихильника твердої лінії у відносинах із Радянським Союзом і пропонував навіть зробити “попереджувальний ядерний постріл” в Європі. А ще він запам’ятався як автор фрази “Є речі важливіші, ніж мир”. СРСР, який фальшиво розмахував оливковою гілочкою отого миру і в той же час приховано залазив зі своєю “інтернаціональною допомогою” і “підтримкою прогресивних національно-визвольних рухів” де лише було можливо, одразу здійняв галас: “”Як можна таке казати?! Мир – це головне для народів світу, і за нього невтомно і невсипно бореться миролюбний Радянський Союз!!! А серед американців, бачите, є отакі безвідповідальні політикани, які хочуть поставити світ на грань нової війни!!!”. Між тим, суть сказаного Хейгом була іншою, а саме: люди, не купляйтеся на наскрізь фальшиві й нещирі запевнення СРСР і його заклики до миру, а зверніть увагу на розповзання комуністичної зарази по світі. Саме протистояння їй, рішучий захист західних демократичних цінностей, а не перебування у солодкій нірвані заколисуючих миролюбних трелей з Москви повинно розглядатися як головне завдання. Бо “мир”, який вони пропонують, в перспективі може обернутися великою бідою для світу. Такої позиції Хейга Радянський Союз пробачити не міг, і ліворадикальна німецька терористична організація “Фракція червоної армії”, з-за якої “стирчали вуха” КДБ організувала на нього замах – щоправда, безуспішний.

З позиції сьогоднішнього дня і війни з Росією, яка є вже не віддаленою перспективою, а цілком реально нашою бідою, можна, напевно, пошкодувати, що сили НАТО у Європі очолює не Александр Хейг, а діячі, котрі заявляють, що “Україна має всі засоби для успішного контрнаступу”, в той час як реальна картина далеко не така бравурна. Не виключено, що кінцева мета такої “стратегії” – схилити Україну до перемовин з агресором задля досягнення ілюзорного “миру”. Неважко здогадатися, чим він в майбутньому обернеться для нас і Європи.

Але, на жаль, немає нині Александра Хейга, який заявив би, що є важливіші речі, ніж мир. І вже точно – ніж мир, який нам, здається, починають “ненав’язливо” пропонувати…