На Тернопільщині, в селі Улашківці Чортківського району, є унікальна святиня. Відвідавши її, можна отримати відпуст, неначе у храмах самого Риму. Уже невдовзі, 7 липня, на свято Івана, тут відбуватиметься традиційний відпуст.

Монастирський комплекс в Улашківцях має 700-річну історію. Тутешня церква Різдва Божої Матері отримала високий статус духовної спільності із римською базилікою Санта Марія Маджоре, однією з чотирьох резиденцій Папи Римського. Відпуст в Улашківцях прирівнюється за духовною силою до відпусту у Ватикані, – пише Тернопіль Вечірній.

Серед прекрасної природи, лісів та пагорбів розташований монастир отців-василіан. Тут наче невидима рука створила неймовірну природу, яка наповнює спокоєм та гармонією все навкруги. Споглядати все це можна годинами…

У світі таких поєднаних храмів, які входили б до духовної спільності із римською базилікою, приблизно, сотня, на Тернопільщині — один. Сюди приходять люди помолитися та попросити зцілення, адже у святині є два чудотворних образи – Івана Хрестителя та Пресвятої Богородиці з Ісусом. А минулого року сюди із Риму було передану частинку мощей Івана Хрестителя.

Монахи принесли чудотворну ікону

Є кілька версій того, звідки бере своє коріння село. Вперше про нього згадується у 1464 році. У легенді щодо назви поселення йдеться про запорізького полковника Улаша, який разом з іншими козаками оселився на березі Серету. Для оборони поселення від татар вони спорудили фортецю. Під час одного з нападів усі козаки загинули геройською смертю. Поселення ж назвали Улашківцями на честь козацького ватажка.

Є і друга легенда. На березі Серету під час польсько-турецької війни 1672 – 1699 років воював проти польського короля Яна Собєського турецький паша Улаш. Його солдат називали улашківцями. Військо Улаша було розбито, і з того часу поселення стали йменувати на честь воїнів паші – Улашківціями.

Та слава про село почала розходитися після того, як, завдяки іконі святого Івана Хреститеся, почали відбуватися різноманітні зцілення. За легендою, її принесли сюди у 1315 році декілька ченців-василіян, які оселилися неподалік села, у вапнякових печерах. Відлюдники видовбали печери в скелі над річкою. А під скелею була церква. Та у XVIII столітті було зведено новий храм, уже на горі.

Сюди звідусіль почали з’їжджатися люди, щоб поклонитися святині і попросити для себе та близьких благодаті. Згідно з переказами, ікона тривалий час перебувала в одній із тамтешніх печер. Там навіть було створено капличку куди приходили помолитися та поклонитися образу.

Проте, це не єдина ікона, якою славиться місцевість. Друга відома ікона з Улашківців – це ікона Божої Матері, яку подарувала монастирю родина Раціборських. Ці ікони, пройшовши довгий та складний час переслідування та нищення, сьогодні й надалі знаходяться в монастирській церкві. І знову тисячі вірян приходять сюди, аби помолитися та поклонитися святиням.

На відпуст – двотижневий ярмарок

У давнину традиційним в Улашківцях був щорічний двотижневий ярмарок, приурочений до відпусту на Різдво Івана Хрестителя. Ярмарок вабив до себе купців не тільки з усієї Речі Посполитої, а й із інших країн Європи, Кавказу та Азії.

Приблизно у 1730 році, коли настоятелем храму був отець Йосиф Брилінський, монастирську церкву за згодою митрополита Атанасія Шептицького (майбутнього перемиського єпископа) перенесли з-над скелі на гору. Цей храм освятили під іменем Благовіщеня Благословенної Діви Марії. Стояв він неподалік теперішньої дзвіниці. Уже у ті часи тут був не тільки відпуст на свято Різдва Івана Хрестителя, а й на Різдво Пресвятої Діви Марії, Усікновення глави Івана Хрестителя та Преображення Господнього. Останній згодом скасували. На пагорбі, дорогою до монастиря можна побачити Хресну дорогу. Неподалік і досі знаходяться руїни колишнього монастиря та печера, датована XVIII століттям. Біля самого монастиря є джерело із цілющою водою. Парафіяни стверджують, що ця вода повертає зір, допомагає позбутися головних болів.

Ікону передала родина

Науковці датують ікону Пресвятої Богородиці XVII століттям. Проте сказати точну дату коли ж вона з’явилася у селі, не береться ніхто. Є свідчення, що у 1720 році цю ікону перенесли з печерного монастиря до новозбудованої церкви.

Проте, серед місцевих вірян існує легенда, що Чудотворна ікона зберігалася вдома у місцевої сім’ї Раціборських. Згодом зображення почало дивним чином уночі зникати зі стіни, де вона була закріплене металевими гаками, і з’являтися на столі. Так само переміщувалася й лампадка. Подружжя чуло ночами, як гарним голосом біля ікони співає якась пані. Відбувалися зміни і на самому образі. Раціборські свідчили, що дев’ять тижнів він був мокрий, наче спітнілий, хоча в приміщенні було сухо. Також щоки та уста Богородиці упродовж цього часу були зранені – з них виступали краплі крові. Їх стирали, але вони знову з’являлися.

Власники вирішили, що вони повинні подарувати ікону улашківському монастирю, бо «така віддавна є воля Божа…».

В іншому переказі йдеться, що Симеон Раціборський захворів. Лікарі стверджували, що він має померти, але дружина порадила хворому молитися до Богородиці, що на іконі. І чоловік одужав так швидко, що наступного дня уже міг їздити на коні.

Храм нищили та палили

На долю святині випали нелегкі випробування. Пожежа у монастирі, у 1946 році була спалена бібліотека, за радянських часів церкву перетворили на склад зерна, а потім – цементу. Монастирський корпус використовували як сільський клуб та гуртожиток для працівників Ягільницького кінного заводу. Для будівництва конюшень цього підприємства розібрали також огорожу довкола обителі.

Чудотворну ікону Богородиці до 1950 року зберігали у парафіяльній церкві Улашківців. Потім, упродовж 10 років, святиня перебувала у храмі Воскресіння Христового села Милівці. В Улашківці її повернули, коли там відремонтували каплицю Собору Пресвятої Богородиці. У 1968 та 1985 роках образ реставрували.

Згодом віднайшли, хоча й обпалену, та чудотворну ікону святого Івана Хрестителя. Її реставрували у 1997 році.

Місцеві парафіяни стверджують, що в той час, коли церква була закрита, різні біди траплялися у їхньому селі. То блискавки вдаряли в будинок, то вода затоплювала городи та поля. Лише після того, як церкву відкрили для всіх вірян, нічого поганого не стається. «То Матінка Божа нас оберігає, –кажуть люди. – Лише на неї ми уповаємо та надіємося».

На свято Різдва Івана Хрестителя в Улашківцях, у базиліці Різдва Божої Матері, щорічно проходить проща. Священики зазначаються, що тут можна отримати повний відпуст гріхів, якщо побувати на урочистому богослужінні, посповідатися та запричаститися.

А минулого року храм отримав частину мощей святого Івана Хрестителя, яку передали із Риму.

«Ці мощі є надзвичайно цінними і те, що вони до нас прибули спеціально із Риму також дуже важливо. Адже святого Івана Хрестителя знають та шанують у всьому світі, – пояснює отець Теодозій Крецул, ректор базиліки Різдва Божої Матері. – Найперше прибігають до Хрестителя за покаянням. Адже святий нас постійно закликає покаятися. А оскільки із святого письма відомо, що Іван Хреститель доторкався до самого Господа під час хрещення його в річці Йордан, то і просьби до святого є найрізноманітнішими».

Мощі Івана Хрестителя, окрім Ватикану, є в трьох країнах світу — Сирії, Чорногорії, Греції. В Україні частини руки Івана Предтечі зберігаються в райцентрі Бережанах – райцентрі на Тернопільщині.

Чуда трапляються й досі

У святе місце люди йдуть за зціленням, допомогою. Приходять сюди, бо вірять, що лише щира молитва та любов Христа допоможе у їхніх проханнях. Через пресвятий образ Діви Марії та Івана Хрестителя вони можуть отримати такі бажані та очікувані ласки. І, як відомо, дива тут дійсно трапляються. Приміром, монастирські записи зберігають десятки чудес зцілення. Проте, кажуть священнослужителі, таких випадків є сотні, а то й більше. Відома історія, коли дівчинка, яка 12 років не бачила на одне око після щирої молитви до ікони Пресвятої Богородиці, прозріла.

«Тут зціляються люди від найрізноманітніших недуг, – розповідає священик. – Рідні моляться за людей, які не можуть ходити, і люди починають виздоровлювати навіть на відстані. Є записи жінки про те, що коли вона пішла пішки до монастиря, стали здоровими її троє дітей, яких уже готували до похорон».

Просять прочани допомоги при сильних головних болях. Одна жінка, син якої захворів на псоріаз, також приходила сюди за допомогою. Вона сама медик, тому зверталася до різних науковців та фахівці, проте ніхто не міг зарадити. Мати помолилася до ікони Матері Божої. Священики сказали набрати води і змити хворі місця цією водою. Потім жінка прийшла і сказала: «Мій хлопець очищений».

Біля ікони святого Івана Хрестителя люди позбуваються від різного роду одержимостей. На зхнак подяки, віряни колись несли воти, які виливали із срібла чи золота. Ці воти мали форму того органу, який завдяки молитвам вдалося вилікувати. Тож навіть по них можна побачити, що люди зціляли тут хворі ноги, руки, серця…. Тепер кожен дарує що може, і розміщуються ці дарунки у спеціальних нішах, які знаходяться поруч з іконами.

«Про Улашківці ми почули випадково, коли сюди мали передати мощі Івана Хрестителя, – розповідає прочанка Ірина Гушка. – Тоді в моєї дитини падав зір. Лікарі й досі не могли зрозуміти, що ж таке сталося. Але прочитала, що недалеко від храму є джерело. І згідно з легендою потрібно було вмити очі водою. Ми з синочком упродовж місяця їздили туди, були на святій літургії, і тепер у Славчика прекрасний зір. Окуляри ми заховали у шухляду».

Інші віряни кажуть, що рани на тілі, які дуже довго не гоїлися, вдалося позбутися після промивання їх святою водою із джерела.

«Це місце дійсно неймовірне. Тут, як тільки-но потрапляєш на територію церкви, стає дуже спокійно на душі, – стверджує Оксана Куш. – А з самих ікон йде неначе якась дивна сила. Бо після молитви відчуваю, що все у житті налагодиться. Моя донька захворіла за кордоном. Там вона працювала нелегально, а грошей, аби зробити тут операцію, не було. Ми були у розпачі, не знали як діяти. Я з чоловіком кілька разів приїжджали сюди на святу літургію, сповідалися та причащалися. Ми молилися до святих, бо вірили, що вони не залишать нас у біді. І ось після деякого часу наша дочка зателефонувала і сказала, що люди, в яких вона працює, обіцяли оплатити її лікування та подати документи на легалізацію. Зараз, дякуючи Матінці Божій, у нас усе добре”.

Просто відвідати святиню – мало, кажуть священики. Головне, довіритися Богові. Він завжди буде поруч з тими, хто щиро молиться та вірить. Христос ніколи не залишить свою дитину і опікуватиметься нею при будь-яких обставинах.