Уявіть собі таку побутову ситуацію: надворі періщить дощ, вам конче потрібно терміново вийти в якихось термінових справах, а парасоля, як на гріх, поламана. Або ж у вас взагалі її немає (трапляється й таке). Ви дзвоните у двері до сусіда, перепрошуєтеся за ранній візит і просите позичити вам парасолю. А він починає пояснювати вам, що конструкція цієї umbrella “Made in Ne nashe” дуже складна, вам її отак одразу не збагнути, треба добряче напрактикуватися, і взагалі – дасть він вам її, коли… закінчиться дощ.

Скажете: повний абсурд, такого (тим більше – між хорошими сусідами) просто не може бути. Між сусідами, ймовірно, така ситуація справді неможлива, а от у міжнародних відносинах нині щось подібне (з певною умовністю, звісно) спостерігається. Не раз говорилося про те, як потрібна Україні сучасна авіація, без якої мріяти про перемогу у війні, скажемо так, проблематично. Причому, потрібна ЗАРАЗ чи хоча б в найближчому майбутньому, а не у віддаленій перспективі. У кулуарах нещодавньої Мюнхенської безпекової конференці міністр закордонних справ Дмитро Кулеба висловив упевненість, що питання надання Україні винищувальної авіації буде вирішено. Він також заявив, що “Україна особливо зацікавлена у винищувачах зі США, Великобританії, Франції та Німеччини” і додав, що приїхав до Мюнхена, щоб отримати “швидкість і стабільність у постачанні всієї обіцяної зброї”.

Отже, швидкість у постачанні зброї як один з головних нині для України факторів. З Д.Кулебою начебто цілком солідарний Прем’єр-міністр Британії Ріші Сунак. У своєму виступі на згаданій конференції він заявив, що “необхідно зробити більше для зміцнення довгострокової безпеки України”. І що “для вигнання російських військ необхідні передові можливості за стандартами НАТО”.

Здавалося б, усе зрозуміло? Е, ні – далі починається майже згадана на початку історія з сусідською парасолькою. Тільки набуває вона цілком реального змісту. Міністр оборони тієї ж Великобританії Бен Воллес заявив, що Україна зможе отримати сучасні винищувачі Typhoon… лише після закінчення війни. За його словами, швидких поставок винищувачів не буде. “Принаймні, не на цьому етапі війни, і я впевнений, що не буде навіть через шість місяців. Пройде досить багато часу, перш ніж хтось поставить винищувачі в Україну, давайте будемо чесними щодо цього. Сучасні літаки, такі як Eurofighter, який ми у Великій Британії називаємо Typhoon, будуть поставлені в Україну лише після війни” – сказав однофамілець героя епічного “Хороброго серця”. “Будуть поставлені” – це, безумовно, добре. А от “після війни” – не дуже зрозуміло і змушує вкотре згадати про ложку, яка потрібна саме тоді, коли сідаєш до столу. І взагалі, як розуміти таке різне тлумачення “передових можливостей за стандартами НАТО” між Prime Minister і Secretary of State for Defence? Обоє ж ніби з однієї команди, але один заявляє про необхідність дати нам парасолю, а інший обіцяє (Thanks very much!), що дасть її… після дощу.

Чи не буде трохи ранувато?