У неї чарівне українське ім’я, яке навіває спогади про назву  відомої повісті Андрія Чайковського про дівчинку-сироту, ранкову свіжість роси і  співи в тихе надвечір’я. І сама вона –  приваблива білявка, чимось, як здається, схожа типажем на відому польську актрису Барбару Брильську – іноді випромінює очима то стриману веселість, то легенький смуток чи втому. Втім, ця лірика не повинна вводити в оману; вона може бути, за потреби,  й жорсткою – можливо, наслідок тривалого висвітлювання в газеті кримінально-юридичних тем? Знайомі ми доволі давно і, зізнаюся, колись вельми потішив самолюбство її схвальний відгук про мою писанину. Потішив, оскільки думку розумної людини  (особливо сприятливу для тебе)  і, тим більше, колеги завше цінуєш. Не в усьому завжди погоджуюся з нею – зокрема, вона значно толерантніше, ніж я, ставиться до “нових українців”, яких, зізнаюся, органічно не переношу. А спільним і об’єднуючим знаменником для нас обох є думка про одну вельми слизькувату особу з середовища місцевої журналістики, яка успішно поєднує цю слизькуватість із неабияким самодурством – коли, бувало, випадала нагода дорватися до керівних редакційних повноважень (“Не дай, Боже, з Івана пана”).

Та біс з ним – цікавішими для мене під час наших не надто частих розмов у редакції були її розповіді про звички її чотирилапого друга (призабув,чи він кудись втік,чи, бідолаха, вже помер). І про те, як гени батьків проявляються в їхніх дітях. І про радість, яку приносять їй донька і маленький внук. І про деякі діяння містечкової влади, якими остання аж ніяк не хотіла б вихвалятися перед громадою. І ще нині, звичайно, про війну – її тему вона у кожному номері докладно і всебічно висвітлює на передовиці свого видання. Не жіноча ця справа – війна? Ще й яка жіноча – особливо коли жінка  виявила здатність пережити випробування долі, є цілком самодостатньою і має, як видається, сформовані й тверді переконання щодо важливих речей в житті. І, звичайно, є професіоналом у своїй справі.

Їй, напевно,  доводиться пропускати через себе чимало негативної інформації і, можливо, нерідко на душі шкребуть кішки, але це не впливає на оті самі очі, які бувають то трішки веселими, то засмученими, то сигналізують про легеньку втому. І не усуває в уяві згадану схожість з Барбарою Брильською – часом таємничою, часом усміхненою, часом трішки різкуватою, але завжди жіночною. Проте вона не Барбара. Вона – з назви повісті Андрія Чайковського. Зі свіжості ранкової роси. Зі співів у тихе надвечір’я…