1 червня 2020 року відійшов у вічність геніальний український композитор Мирослав Скорик. 

– Відійшов у Вічність видатний митець і щирий, надійний Друг – Мирослав Михайлович Скорик.., – про це написав головний режисер Національної опери ім. Шевченка Анатолій Солов’яненко у Фейсбуці.

Про основні факти життя Мирослава Скорика нагадує Вікіпедія. Народився 13 липня 1938 року в родині українських інтелігентів у Львові. 

Мати Мирослава Михайловича походила з родини Охримовичів. Дідусь Скорика, Володимир Охримович, був відомим українським фольклористом, громадським та політичним діячем. Марія-Соломія Охримович-Скорик одержала освіту у Відні. Бабця Олена Крушельницька Охримович була рідною сестрою Соломії Крушельницької. Батько також навчався у Віденському університеті (філософський факультет). Перше знайомство з музикою отримав у сім’ї — батьки музикували у родинному колі, батько грав на скрипці, мати — на фортепіано.

З окупацією Західної України 1939 року СРСР сім’я Скориків, як і багато інших українських інтелігентних сімей, зазнала втрат. У роки війни старший брат М. Скорика брав участь у Другій світовій війні в рядах дивізії Ваффен СС «Галичина», по завершенні війни йому вдалося емігрувати до Австралії.

До систематичних занять музикою Мирослава заохотила С.Крушельницька. За її порадою, він починає вчитися у Львівській музичній школі-десятирічці (яка виникла з ініціативи Василя Барвінського при Львівській консерваторії). Найбільше Мирославу Михайловичу врізалися в пам’ять заняття з хору і сольфеджіо у класі Григорія Терлецького.

В 1948 р., після посилення репресій родину Скориків було репресовано та вислано в Сибір (до Анжеро-Судженська Кемеровської області) за неправдивим наклепом.

Лише після смерті Сталіна в 1953 р. репресії послабились. Мирославу дозволили повернутися до Львова з «чистим паспортом» (що давало право виїзду в будь-яке з міст СРСР). Батьком композитора вдалося одержати такий дозвіл через два роки, але без права проживання у Львові. Переїхавши до Львова, Скорик оселився в сестри батька Ярослави Біганської, яка допомогла знайти репетиторів для підготовки до вступу в Консерваторію

У 1955—1960 роках студіював у Львівській державній консерваторії ім. М. В. Лисенка під керівництвом професорів Станіслава Людкевича (теорія музики), Романа Сімовича та Адама Солтиса (композиція). Грав в студентському оркестрі, в 1963 р. організував ВІА «Веселі скрипки», для якого писав естрадні пісні. Його дипломною роботою стала кантата «Весна» на слова І. Франка. По завершенні стажувався в аспірантурі при Московській консерваторії у класі Дмитра Кабалевського, завершивши навчання 1964 року з дисертаційним дослідженням на тему «Особливості ладу музики С. Прокоф’єва», отримав науковий ступінь кандидата мистецтвознавства.

В 1964 р. створює музику до стрічки Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» Кінострічка стає відомою і автор музики — також.

у 1963-1966 роках викладав композицію у Львівській консерваторії, а з 1966 р. до кінця 1980-х років викладав композицію у Київській консерваторії. Одним з перших його випускників був Є. Станкович (1968), серед аспірантів – І. Карабиць та А. Гаврилець. Тривалий час працював у США, з 1996 — в Австралії. В кінці 1990-х повернувся в Україну. З 1999 — завідувач кафедри історії української музики в НМАУ. Паралельно викладав у Львівській консерваторії.

З 2002 — художній керівник фестивалю «Київ Музик Фест». У 2005 — голова журі фестивалю «Червона рута», у 2006—2010 роках — співголова Національної спілки композиторів України. У квітні 2011 року був призначений художнім керівником Київської опери, на цій посаді працював до 2016 року.

Джерело: Вечірній Київ