Прикладів неправедного збагачення нинішніх «господарів життя» і їхніх далеких від моральності вчинків дуже багато, тому пересічні громадяни позирають на них з-під лоба  і з острахом.  

Випробування великими грішми, за які можна будь-що купити, або ж іще гірше – від буд ь- чого відкупитися, здатен з честю витримати далеко не кожен. Можна скільки завгодно закликати до альтруїзму і милосердя, однак несхибний людський інстинкт диктує підкорятися споконвічному «своя сорочка ближча до тіла». Якщо ж рідна держава не може чи не хоче  стримати надмірну зажерливість і нахабність, а сумління вже зовсім атрофоване, тоді й з’являються, наче виплодившись із якогось зловісного інкубатора, зграї самовпевнених «крутеликів», у яких «все схвачено» і яким все «по барабану». Симпатії у більшості співгромадян вони не викликають,  але це їм, даруйте, теж «по барабану».

Однак у житті рідко коли зустрінеш однозначно чорні чи білі кольори. Якщо, приміром, звернутися до прикладу Америки, то всі її талановиті винахідники, інженери, лікарі, музиканти, письменники, словом, усі, кого прийнято об’єднувати визначенням «інтелігенція», – всі вони просувалися зі Сходу на необжитий і часто ворожий       Захід слідом за  авантюристами, маргіналами, шукачами пригод, основним аргументом яких завше був «Кольт». А коли вони вже надто перегинали палицю – знаходився безстрашний шериф, котрий стріляв так само влучно, але на мить швидше. Або ж організовував із свідомих мешканців якогось Мідлтауна чи Мейсон-сіті комітет пильності, який після короткого судилища вішав конокрада чи душогуба не першій-ліпшій гіляці. Завдяки їхній сміливості, енергії та підприємливості йшла все далі на Захід цивілізація, лякаючи індіанців «вогнедишним конем» залізниць, винищуючи стада їхніх бізонів та відтісняючи їх самих у резервації. Ну, а вже вслід за ними, на їхніх плечах і кістках прийшли ті, хто наповнював оту цивілізацію реальним змістом. Скажи якомусь професорові чи президентові шановної корпорації десь у Сіетлі чи Сан-Франціско, що він не посідав би свого нинішнього становища, якби його прапрадіда свого часу повісили сушитися на спекотному сонечку за грабіжництво – і він, можливо, не  зможе заперечити. Але, напевно, переконливо доведе вам, що на вдобреному перегноєм минулих поколінь грунті виросла могутність передової нації світу. Тут уже ви не зможете заперечити, а лише подумаєте, скільки шарів отого перегною ще треба для наших грунтів, щоб ми вибралися з усього того лайна, в якому по самісінькі ніздрі стоїмо зараз…

Ігор Дуда