За даними соціологічних служб, понад 40% українців готові узяти участь в акціях протесту. Рівень довіри до влади стрімко падає (останнє опитування Центру Разумкова засвідчило, що президентство Януковича підтримують лише 16,7% громадян). Та навіть за таких «сприятливих обставин» рейтинг опозиційних сил зріс хіба що символічно. Натомість більшає охочих проголосувати проти всіх (за даними тієї самої організації, таких в Україні 15,2%; не брали б участі у виборах 11,2%), а заодно й тих, хто покладає надії на «вуличні» опозиційні рухи та об’єднання.
Такі суспільні настрої – виклик насамперед для політичної сили Юлії Тимошенко, яка має найвищий рейтинг в опозиційному таборі й зберігає шанси стати головною альтернативою владі на виборах.
Після зміни керівництва держави існували сподівання, що Тимошенко виявиться стримуючим фактором для багатьох суперечливих ініціатив біло-блакитних. Однак провал спроби перешкодити ратифікації «харківських угод», а опісля річне перебування Юлії Володимирівни поза владою показали: «машина БЮТ», яка здавалася невпинним творцем перемог, серйозно забуксувала.
Під тиском
Сама Тимошенко й речники її політсили пов’язують відсутність результатів з одним чинником: мовляв, під тиском, який улаштувала нинішня влада, досягненням є власне збереження опозиції. Справді, лідерка БЮТ мало не щодня ходить до Генпрокуратури, а звинувачення влада вигадує одне за одним. Чимало представників білосердечної фракції перекинулись до іншого табору під загрозою хоч їхньому бізнесу, хоч бізнесу та/або свободі рідних і близьких. Фактично серед великих підприємців, які підтримують політсилу, залишився тільки Костянтин Жеваго. На місцях бізнесменів змушують залишати партію, залякуючи перевірками податкової, а бюджетникам обіцяють звільнення з роботи.
Утеча спонсорів швидко далася взнаки. Як стверджують самі бютівці, в партії не вистачає коштів. І з цієї причини замалим не вдвічі скорочено її апарат.
Опозиціонери практично позбавлені змоги представити результати своєї роботи. Згідно з дослідженнями Академії української преси та Інституту соціології НАНУ, які в лютому 2011-го моніторили вечірні випуски новин вітчизняних телеканалів, 84% часу там мали представники влади і лише 14% – опозиції.
У Верховній Раді в меншості відібрали право очолювати три комітети (бюджетний, регламентний та зі свободи слова), а також визначати в певні дні порядок денний сесії.
Однак зовнішній тиск не пояснює всіх проблем блоку Тимошенко. Ця сила вже була під тиском за Кучми. Тоді дійшло навіть до ув’язнення її очільниці в СІЗО. Однак це лише сприяло зростанню рейтингу ЮВТ. Понад те, порушуючи кримінальні справи проти неї, влада нині припустилася помилки: сама допомогла екс-прем’єрові привернути до себе увагу електорату й дала їй доступ до медіа. Проти переслідування Тимошенко висловлюються й західні країни та впливові організації, вважаючи його упередженим і тим самим ускладнюючи для влади й без того непросту ситуацію в міжнародних відносинах.
Тож основні причини проблем політсили Юлії Тимошенко таки не ззовні, а всередині неї.
Зневіра в перспективах
Джерела, близькі до партії, відплив кадрів пов’язують не лише з репресіями влади, а й зі зневірою в перспективах лідерки політсили.
Харизма Тимошенко, яка доводила до відчаю опонентів, – зокрема й тим, що залишала її невразливою для критики, – має також зворотній бік. Без особистості Тимошенко її політична сила не має шансів. На це, власне, спрямований удар влади. Якщо очільницю засудять і вона не зможе брати участі у виборах, результат БЮТ може бути неконкурентним.
У БЮТ програма, стратегія, ідеологія – вторинні щодо особистості Тимошенко. Із програмою «Батьківщини» виборець наразі навіть не зможе ознайомитися: з офіційного сайта партії вона зникла. Чому, Тижню не змогли пояснити: начебто причина в тому, що до документа планують «вносити зміни». Але бувають випадки, коли лідерка сама не дуже знає, що робити, намагається «зловити хвилю» в настроях людей, утримати їхню увагу на довгій дистанції. Тоді «провисання» в організації стають найбільш очевидними, а на поверхню виринають конфлікти в центрі й на місцях.
Серед «тушок» опинились і люди, особисто віддані Тимошенко, від котрих таких дій не очікували. Наприклад, фракцію залишив кум Юлії Володимирівни, нардеп Дмитро Ветвицький, колишній голова правління тимошенківських «Єдиних енергетичних систем».
Упродовж року в різних регіонах регулярно спалахували внутрішні конфлікти в місцевих організаціях політсили – і влада радо користується ними для дальшого компрометування опозиції.
У лютому начебто за антипартійну діяльність було звільнено голову одеської міської організації Дмитра Співака. Він запропонував власну версію причини відставки: конфлікт із головою обласної організації нардепом Олегом Рудковським, якого він звинуватив у використанні місцевого партосередку для реалізації власних бізнесових інтересів. Схоже протистояння мало місце в Житомирі, де нещодавно позбавили партквитка голову місцевої організації Миколу Савенка. Той своєю чергою заявив про кадрові війни в БЮТ напередодні парламентських виборів. Київська обласна організація взагалі замахнулася на Тимошенко: взимку там намагалися ініціювати виключення з «Батьківщини» її самої та близького соратника Олександра Турчинова для «очищення партії від корупційних політиків».
Кадрові війни показують глибину наявних проблем у політсилі Тимошенко. А заодно ставлять питання ефективності людей, які оточують лідерку партії і відповідають за основні напрямки, насамперед регіональний і кадровий.
Кожен по своє
Беззмінним «другим номером» у Тимошенко є Олександр Турчинов. Традиційно кадри й парторганізації – на ньому. Тож структурний провал БЮТ після виборів, активне розростання конфліктів і неспроможність працювати в нових умовах – великою мірою його провина. Із цими негараздами джерела в БЮТ пов’язують охолодження стосунків між Тимошенко й Турчиновим, яке спостерігається останнім часом.
Джерела в оточенні Юлії Володимирівни й політики, які залишили її лави, описуючи схеми тіньового фінансування та кадрової політики БЮТ, стверджують, що всі вони зав’язані на Турчинові. Саме ці схеми сприяли тому, що в організації перевагу віддавали багатим на ресурси «попутникам», тоді як ідейних, активних, здатних і охочих працювати відсували чи зводили до ролі «гарматного м’яса».
Але навіть без цих свідчень проблема очевидна: «співчутливці» розбіглись, а корумпована ними партійна система досі не спромоглась ожити, нав’язати контакт із активною громадськістю, відновити спроможність і до генерування свіжих ідей, і до дії.
Традиційно близьким до Турчинова вважають екс-офіцера СБУ Андрія Кожем’якіна, який відповідає за безпеку БЮТ і його лідерки й, отже, фактично поділяє зі своєю патронесою відповідальність за стан організаційної структури.
Власне, проблемою внутрішньої безпеки, якої не тільки не попередило, але сприяло найближче оточення, стало засилля навколо Тимошенко людей, котрі прагнули використати її для потрапляння у владу, збагачення, а то і проведення власних «спецоперацій». Так, тривалий час близьким до Тимошенко називали Андрія Портнова. Повідомлення ЗМІ про його рейдерське минуле та колишні юридичні витівки завдали лідерці чималих виборчих утрат. А після її програшу Портнов опинився в Адміністрації президента Януковича. На орбіти влади перейшли й інші одіозні фігури, раніше близькі до очільниці БЮТ. Із найбільш знакових варто назвати творців непрозорих схем держзакупівель Андрія Яценка та Сергія Осику, а також «латифундиста», колишнього члена СДПУ(о) Богдана Губського.
Утім, фундаментальною проблемою БЮТ є відсутність ідеологічної основи, що створювала б моральний стрижень політсили й не дозволяла обіймати чільні посади в ній потенційним «тушкам».
Нові надії?
Тимошенко заявляє, що до лав її політсили за останній рік «приєдналося 40 тис. осіб, переважно представників середнього і малого бізнесу та інтелігенції». Почалась робота з «реформування регіональних партійних структур, які скоро мають очолити молоді лідери».
Активніше до реформування партії обіцяють узятися, коли з’явиться підписаний президентом закон про парламентські вибори і готуватися до електоральних перегонів можна буде з урахуванням нових викликів.
Але якщо чекати на остаточну версію цього закону, біло-серцевим може забракнути часу, щоб привести партію в робочий стан раніше, ніж почнеться кампанія.
Аліна Пастухова, “Тиждень”