“Динамо” – “Брюгге” – 3:3

Відразу зазначу: без радості для шанувальників “Динамо”. Для незацікавленого глядача своєрідна гра в “доганялки” на полі могла видатися навіть досить цікавою й захоплюючою…

Мали все-таки рацію ті, хто казав, що “Брюгге” нічого особливого собою не являє – пересічний європейський “середнячок”. Якщо таки потрапить у груповий турнір, межею його бажань буде посісти третє місце й виступати навесні у play off Ліги Європи. То як тоді коректно буде назвати команду, яка йому проступилася? У якої не знайшлося засобів, щоб протиставити щось суттєве загалом безхитрісній грі нехай і в міру кваліфікованого, але далеко не “топового” суперника?  Хоча починалося все для “Динамо”  доволі обнадійливо.

Вже перша осмислена атака за участю Вербіча і Миколенка завершилася на 6 хв. вивіреним ударом Буяльського в кут воріт. Рахунок за сумою двох матчів зрівнявся, але кияни не кинулися стрімголов добивати суперника – побоювалися його контрвипадів. Побоювалися, мабуть, настільки, що повністю “зібгали” свою гру в атаці, де їм відчутно бракувало точного пасу і якоїсь виразної ігрової ідеї.  У захисті ж “Динамо” теж  було не бездоганним, але здавалося, що вміння гравців “Брюгге” не вистачить, щоб цим скористатися. Здавалося до 38 хвилини. Просто якийсь злий фатум переслідує Миколенка. У грі з “Шахтарем” він не встиг перекрити простріл Соломона – і забив Мораєс. У матчі з “Брюгге” ніби й нейтралізував прорив бельгійця, вибивши м’яч на кутовий, але, як виявилося – лише відстрочив гол. Простенький до примітивності навіс, кивок головою – і м’яч приземлився у куті воріт Бойка. Завдання “Динамо” відразу ж дуже ускладнилося – тепер треба було забивати мінімум двічі. За умови, що власні ворота надалі залишатимуться на замку.

Промінь надії зблиснув на 60 хв., коли Шепелєв добив м’яч у ворота бельгійців після того, як Вербіч влучив у штангу. 30 хвилин, що залишалися – цілком достатній час, щоб довести свою перевагу. Якщо, звичайно, є що доводити і є засоби для цього. Однак єдине, що динамівці довели – це власне вміння грати на нервах вболівальників взагалі й кількох конкретних – зокрема. Коли вже, здавалося, ветерани місцевого журналістського цеху Ярослав Мармаш і Михайло Зубик можуть ось-ось відчути слабеньку (зовсім слабеньку) втіху від вгаданого результату, чергового ляпу припустився розцяцькований татуюванням угорець Кадар, внаслідок чого гравець “Брюгге” Делі вийшов віч-на-віч з Бойком і переграв нашого голкіпера. Тепер уже міг легенько потирати руки інший наш “оракул” – давній симпатик футболу Микола Рудик. Та де там – уже в компенсований час динамівці під час кутового змусили помилитися (це, виявляється, не є їхньою привілегією) захисника “Брюгге”, котрий спрямував м’яч у власні ворота. Залишалися ще 3 хвилини, а за такий час у футболі може статися багато що… Воно й сталося: череда безглуздих помилок гравців “Динамо” забезпечила гравцеві гостей мало не з українським прізвищем Опенда побачення з Бойком, яким футболіст “Брюгге” з вдячністю скористався…

Іноді доводиться чути, що гра команди є гармонійною. При цьому маються на увазі збалансовані й відлагоджені дії в обороні й атаці. До нинішнього “Динамо” теж можна застосувати це визначення: гра киян – безлад і елементарні помилки в захисті й повна “беззубість” в нападі – теж справляє враження повної “гармонії”. Її творцеві, О. Хацкевичу, перебування якого на тренерському містку аж кортить (із зрозумілою дозою умовності) порівняти із керівництвом країною В. Ющенком, тепер, не виключено, доведеться пожинати плоди своїх трудів. Досягнення його вагоме: вперше в своїй історії “Динамо” пропускає три групові стадії найпрестижнішого єврокубку поспіль…

Ігор Дуда