Протягом усього матчу “Ювентус” – “Аякс” з вуст коментатора чулися захоплені вигуки вкупі з характерним  молодіжним “тусовочним” підвиванням. Було від чого – за всіма ознаками, на європейську клубну арену, без жодних ознак політесу чи страху перед визнаними авторитетами, увірвався нахабний і, що найголовніше, вельми майстровитий новачок.

Хоча з історичної точки зору називати “Аякс” новачком  єврокубків не зовсім коректно – попередні покоління клубу 4 рази здобували головний європейський клубний трофей. Проте останній успіх датується ще 1995 роком. Відтоді “аяксиди” чи “божі сини”, як їх називають, особливих лаврів у Європі не завойовували, обмежуючись роллю “інкубатора” для вирощування і наступного вигідного продажу молодих талантів у більш заможні клуби континенту. Так повелося ще віддавна, однак періодично “пташенята” отого “інкубатора” дуже швидко вбивалися в пір’я і показували футбольній Європі, що молоде – не обов’язково зелене  (без жодних політичних натяків). Таке сталося у 70-і, коли в континентальному футболі царювала команда Кройфа, Нескенса, Крола і Ренсенбрінка; таке повторилося в 1995-ім, коли Ван дер Сар, Клюйверт, Давідс, Зеєдорф, Овермарс і брати де Бури обіграли у фіналі Ліги чемпіонів “Мілан”. У цих двох “Аяксів” різних періодів була одна, невтішна для нідерландських вболівальників риса: їхніх гравців швиденько “розбирали”  клуби із значно товстішими гаманцями. Схоже, така ж доля чекає і на нинішній “Аякс” – за де Лігтом, де Йонгом, Нересом, Зієшем уже вишикувалася довгенька черга потенційних покупців. Однак перш ніж змінити прописку, вони та їхні партнери мають всі шанси довести європейським суперклубам, що вщерть наповнена казна – ще не стовідсоткова гарантія успіхів.

Власне, вони це вже довели,  спершу усунувши зі свого шляху “Реал”, а вчора – “Ювентус”. Причому виявили неабияку волю до перемоги, здолавши елітних суперників у Мадриді (4:1) і Турині (2:1). І якщо перемогу над “”Реалом” ще можна пояснити  “розхристаним” нині станом королівського клубу (хоча 4:1, погодьтеся, занадто), то поразка “Юве”, який і купив у “Реала” Кріштіану Роналду саме з прицілом на Лігу чемпіонів, та й виглядав до останнього матчу дуже потужно, спантеличила не лише його вболівальників, а й усю футбольну Європу. І випадковою, нелогічною її не назвеш,  більше того – різниця в рахунку на користь голландців могла б бути й соліднішою. Гра “Аякса” – швидкісна, потужна, відлагоджена наче точний годинник, забарвлена яскравими сольними номерами окремих виконавців – наче повернула в епоху, коли їхній же “тотальний” футбол здійснив справжню революцію у грі. Попереду на амстердамців чекає двобій з переможцем пари “Тоттенхем” – “Манчестер Сіті”, у якому англійські клуби вже зовсім не виглядають фаворитами. А десь там, на віддалі миготять кольори “Барселони” і, швидше за все, “Ліверпуля” – ймовірних учасників другого півфіналу. 

І от що ще подумалося. Чотири роки тому, у 1/8 Ліги Європи зустрілися наш “Дніпро” і той же “Аякс”. Дніпряни під орудою Мирона Маркевича не без труднощів, та все ж здолали суперників завдяки правилу подвійної ціни виїзного гола (1:0, 1:2). Ротань і Коноплянка з партнерами тоді дісталися фіналу. Де зараз той “Дніпро”? Не те що деградував – просто зник з футбольної карти. А як справи у “Аякса”? Шанувальники футболу могли вчора пересвідчитися, спостерігаючи матч в Турині. Що це: зайвий доказ того, що стається з футболом, коли він перетворюється на забавку для олігархів, до того ж, безмежно далеких від нього? Чи свідчення того, на що спроможна країна високої футбольної культури і дбайливо збережених традицій?

Поки не відшукаємо відповідь на ці запитання – напевно, матимемо те, що маємо…

Ігор Дуда