Італія – Україна – 1:1

Останнім часом у поєдинках наших команд у єврокубках спостерігається така невесела прикмета: якщо на початку гри все складається надто добре – чекай неприємностей під кінець. Це справдилося і в матчі “Шахтаря” в Ліоні, й у грі “Динамо” в Яблонці. Спаринг збірної України з командою Італії в Генуї наче поставив собі за мету довести протилежне: поганий дебют  не конче означає сумний ендшпіль.

Декілька висловлювань перед матчем викликали інтерес й дещо вирізнялися на тлі стандартних повідомлень про чудовий настрій в команді й високу  налаштованість кожного зокрема і всіх разом на гру. Перше: Андрій Шевченко, характеризуючи нинішній стан своєї команди, сказав дослівно таке: “З нами дуже важко грати. Якщо команда починає контролювати м’яч, це робиться дуже професійно. Якщо наші суперники будуть недбало пресингувати, у нас з’явиться більше шансів для взяття воріт”. Друге: наш добрий знайомий тележурналіст Іван Гресько в програмі “Головна команда” сказав (із вставлянням між словами  кількох обов’язкових “ось”): “Україна може зіграти з позиції сили”.

Увесь перший тайм і частину другого наша команда “дуже професійно” обходилася без м’яча. Контролювати його суперник просто не давав змоги. І анонсовану “позицію сили” довелося засунути в глибоку шухляду. Підготовлені тактично “на 128%” (за словами коментатора, який спромігся отак ідеально  точно виміряти ступінь готовності) футболісти “скуадри адзурри” накривали (за його ж словами) наших гравців “мокрим рядном” і просто не дозволяли їм створити чогось осмисленого на полі. Подумалося: і це та Італія, яка, як теж говорилося перед матчем “нині більше лякає своєю назвою, ніж рівнем гри і класом виконавців”? Нейтралізуючи за допомогою активного пресингу будь-які спроби українців, господарі не забували й загрожувати їхнім воротам. Досить сказати, що першого удару в площину воріт Доннаруми Коноплянка завдав лише на 25 хв. матчу.  Натомість  Бернардескі, К’єза, Інсіньє, Барелла не раз випробовували П’ятова на надіцйність, і саме своєму голкіперу наші футболісти мають завдячувати нулям на табло після першого тайму. Все ж, як це нерідко буває, помиляються й найкращі. На 55 хв. П’ятов незграбно парирував дальній і доволі “відвертий” удар Бернардескі з-за меж штрафного майданчика. Парирував у власні ворота  – “допомогло” мокре від дощу поле. І тут українців ніби підмінили. Куди й поділися їхня скутість і острах перед суперником, вони почали діяти сміливо, швидко і розмашисто. До того ж, Циганков, Петряк і Степаненко, які вийшли на заміну, додали свіжості грі команди. Це майже одразу ж принесло результат: після подачі кутового й скидкою головою від Бурди Малиновський ударом  з розвороту спрямував м’яч у кут воріт. Майже одразу ж наші могли скористатися легесеньким шоком у стані “макаронників”, але той же Малиновський своїм “фірмовим” ударом зі штрафного струсонув поперечину воріт, а Степаненко через якусь мить з кількох метрів спрямував головою м’яч просто в голкіпера. Ще одна зручна нагода була в Циганкова, але після гострої передачі Петряка з флангу він трішки схибив. Зіграти “з позиції сили” не вдалося, але “огризнулися” українці своєчасно й ефективно і таки змусили  трохи поважати себе надто вже гонористих у першому таймі господарів. Сил на класичний останній штурм в італійців не вистачило, хоча штилю біля воріт П’ятова не було до самого фінального свистка. Але – загрозливі хмари, що скупчилися над ними на початку, все ж змінилися деяким проясненням.

“Я дуже задоволений хлопцями. В деякі моменти ми могли зіграти краще, але Італія – команда з сильними гравцями, яка грає в швидкий футбол… Після пропущеного м’яча ми відшукали додаткові сили й продовжували працювати”, – так оцінив гру своєї команди А. Шевченко.

Залишається сподіватися, що цих сил вистачить на матч Ліги націй зі збірною Чехії 16 жовтня. І що отриманий досвід протистояння дуже кваліфікованому супернику не буде даремним.

Ігор Дуда