Тернопільський став переплив 23 серпня 50-річний Михайло Попик. Чоловікові близько року тому встановили штучний кульшовий суглоб.

.

– Хочу сказати всім, хто має проблеми із суглобами: це не вирок! – наголошує тернополянин. – Повернутися до повноцінного життя – можливо. Заплив я присвятив своєму 50-річчю, аби додати віри в себе тим, хто нині бореться з такою ж хворобою.

Хвороба не давала рухатися

Діагноз коксартроз – руйнація хрящової тканини суглоба, – чоловікові поставили 11 років тому.

– Розвивалася недуга повільно, – розповідає Михайло Попик. – Людина починає припадати на ногу, з’являється відчуття скутості у суглобі. Важко довго ходити – ногу зводить. А через біль людина змушена обмежити фізичну активність.

Пан Михайло звик до занять фізкультурою, бо вів активний спосіб життя, займався туризмом, плаванням, підводним полюванням, але змушений був від усього відмовитися.

– Лікуючись довгими роками, переконався, що це захворювання може виникати в людей і молодого, і зрілого віку, – розповідає пан Попик. – Чув, що можливими причинами появи недуги є значні фізичні навантаження. Спортсмени нерідко на таке хворіють.

Чоловік перечитав багато інформації в Інтернеті. Дізнався, що в Європі з такою недугою борються кардинально – роблять операції із заміни суглоба. Щоправда, спершу призначають певні вправи, прийом медикаментів, санаторно-курортне лікування.

– Тобто, доки людина може терпіти біль, доти й терпить, – додає чоловік. – Але коли хвороба прогресує, таке лікування мало допомагає. Вихід – операція з протезування.

Хворий терпить, аж доки настане край

Хвороба у пана Михайла прогресувала. І в 2006-му він теж зрозумів, що без операції не обійтися. Тривалий час усе зважував, обирав медичний заклад, радився з лікарями. Ті постійно наголошували – пора.

– Зазвичай людина довго чекає і терпить, – продовжує Михайло Попик. – А край – це коли ти вже не можеш піднятися зі стільця – встаєш дуже довго, спираючись на щось. Край – це, коли ти вже не можеш ходити сходами – ні догори, ні донизу.

Якщо обирати якісний імпортний протез, операція, як продовжує чоловік, коштує доволі дорого. Побоювався пацієнт і післяопераційних інфекцій. Тож зумисне чекав, коли у клініці, яку він для себе обрав, встановлять бактерицидний операційний стіл. Він суттєво знижує ризик інфікування.

– Зізнаюся – перед операцією проконсультувався навіть з екстрасенсом, який порадив, який день і час найкраще обрати, – посміхається пан Михайло. – Виконав усе, що він радив – і все минуло добре. Операцію зробили 7 грудня 2010 р.

Лікаря-реабілітолога знайти важко

Після операції чоловік зіткнувся із труднощами реабілітації – відновлювального періоду. Адже під час операції на місце природного суглоба ставлять штучний, що зачіпає дуже багато м’язів і кровоносних судин.

– Лікарі-ортопеди, які й роблять такі операції – справді професіонали, – зауважує пан Попик. – Зате лікаря-реабілітолога мені знайти важко. Я знову почав шукати інформацію в Інтернеті – як можна відновити роботу кульшового суглоба. Адже протез має “зростися” із живою тканиною. А на це впливають дуже багато факторів.

Приміром, перед операцією лікарі порадили чоловікові схуднути якомога більше. Тож він із 92-95 кілограмів скинув вагу до 81.

– Одразу після операції, скажу відверто, було страшно, – продовжує тернополянин. – Адже втратив багато крові, почувався безсилим, не міг ні ходити, ні сидіти, ні лежати. Біль, щоправда, я не дуже відчував, бо приймав знеболювальні. Але гнітило дуже значне обмеження в рухах. Це було потрібно, як пояснювали лікарі, аби протез не змістився. Тож десять днів я пролежав у клініці, потім мене привезли додому, де також доводилося нерухомо лежати.

У реабілітації чоловікові, як він розповідає, дуже допоміг тернопільський мануальний терапевт-вертебролог Дмитро Бойко.

– Я пройшов і масаж, і голкорефлексотерапію, – продовжує пан Попик. – І безліч інших процедур, що відновлюють рухливість м’язів. Уже на другий місяць після операції зміг стати на ноги, пройтися кімнатою, спираючись на два ціпки.

На Водохреща зміг вийти надвір

Найвища “планка” для таких хворих, як пан Михайло, – пройтися сходами. Зробити це чоловік зміг на Водохреща – 19 січня, трохи більше ніж за два місяці після операції.

– Дуже хотів піти бодай обіллятися холодною водою, – продовжує чоловік. – Хоча до цього моржуванням не займався. Тож у той день і спустився, і піднявся сходами сам. І вулицею пройшовся сам, хоча було страшнувато – доволі слизько.

Тернополянин постійно виконував вправи за порадами Дмитра Бойка.

– Дуже шкода, що нині немає спеціальної літератури про таку реабілітацію, – продовжує пан Попик. – Серед моїх знайомих ще двоє перенесли подібну операцію. Зараз їм важко повертатися до повноцінного життя. Тож хочу і їм, й іншим хворим сказати: це можливо! Однак варто розуміти, що така операція змінить життя, покращить його. Але не поверне того здоров’я, яке було. Ти вже не зможеш працювати так, як раніше. Не зможеш брати на себе значних фізичних навантажень. Дуже важливо не переоцінити свої можливості, не перевантажувати штучний суглоб.

Як каже чоловік, йому не можна стрибати чи носити тягарі, особливо сходами.

Їздить на велосипеді щодня та плаває

– Щоправда, цієї весни, як тільки зійшов сніг, я почав їздити на велосипеді, – додає пан Михайло. – Таке навантаження для мене не є надто важким. Вранці плаваю, це дає оптимальне навантаження на ноги. А нещодавно от… Став переплив.

Раніше, як зауважує чоловік, у нього таке бажання навіть не виникало. Та коли він почав відновлюватися після операції, то зрозумів, що реабілітація відбувається добре, коли ставити собі мету поетапно, крок за кроком.

– Спершу це було десять кілометрів на велосипеді, – розповідає він. – Далі – доплисти до середини Ставу. Потім – переплисти його. Що я і зробив.

Зі всіх запрошених бути свідком особистого рекорду пацієнта захотів лише Дмитро Бойко.

– Решта – не повірили. Подумали, що жартую, – посміхається чоловік. – Але я хочу дати надію іншим. Головне – перейти найважчі моменти після операції. На повний цикл реабілітації лікарі відводять рік. У три місяці – починаєш ходити з ціпком. У шість місяців – повертаються всі функціональні можливості організму. Але це можна зробити і швидше.

Наостанок чоловік додає, що важливо вести здоровий спосіб життя. Сам він не палить і не вживає алкоголю. Вважає, що натомість є багато цікавіших занять.

– Лише з м’ячем є більше десяти спортивних ігор, у які можна пограти на невеличкому майданчику, – додає пан Попик. – Але таке у нашому місті побачиш нечасто. Здебільшого трапляються на очі молоді люди з пляшками пива у руках. Важко таке бачити людям, які на власному досвіді навчилися цінувати своє здоров’я.

“20 хвилин”