Звідки береться розруха?

09/11/2017 0
Розмір тексту:

Справді, звідки ж вона, клята, береться? Професор Преображенський у “Собачому серці” стверджував, що вона “не в клозетах, а в головах”.

Не маю наміру сперечатися з європейським світилом, але у мене враження про одну з лікувальних установ міста почалося саме… з клозету. Хитромудра защіпка на його дверях зсередини діяла таким чином, що її доводилося притримувати однією рукою, в той час як друга була зайнята інтимною справою розщіпання ремінця на штанах. Лівою рукою впоратися із клятою защіпкою не вдалося, отож коли я взявся за неї пальцями обох рук, штани мої, відчувши повну свободу, сповзли додолу. Припускаю, подібний процес і в такому ж порядку проходить (і ще довго проходитиме) кожен відвідувач цього туалету.

Наступна процедура – здача крові на аналіз, – теж видалася пам’ятною.  “Скидаємо куртки в коридорі, у верхньому одязі не заходити!”, – тоном наглядачки у жіночій колонії промовила медсестра і зникла за дверима. Покірно виконую наказ і, оскільки саме підійшла моя черга, заходжу в своєрідний “передбанник” процедурної.

“Одяг кладіть, з вас  150 гривень і сідайте на стілець!”, – голос господині кабінету за хвилину, що минула, привітнішим не став.

“Куди класти?”, – все ж наважуюся запитати.

“Куди хочете – он на крісло чи на вішак”, – лунає відповідь-постріл.

Аж тепер помічаю стілець і кладу на нього куртку. Даю медсестрі вказану суму, і вона завченим рухом запихає гроші між листки зошита, де, як я запримітив, покоїться ціла купа банкнот різного номіналу.

“Та ж сідайте на стілець!”, – нагадує поро себе все той же голос із сумішшю роздратування і невдоволення.

Сідаю і одразу ж відчуваю, як гумовий джгут неприємним холодним вужем різко обвиває руку. Раніше подібні процедури в інших установах проводилися зі мною якось м’якше, і цей спогад спонукає мене задати зовсім необов’язкове запитання:

– Ви чому такі злі з самого ранку? – промовляю, внутрішньо зіщулившись.

– Ага, не будеш тут злою!, – вибухає раптом  несподіваним потоком одкровення медсестра, – вже кілька днів ходжу з температурою, зранку напиваюся таблеток, в голові гуде!

– То чому ж ви не візьмете лікарняний?

– Який лікарняний! А хто буде брати аналізи!? Спеців з дипломами кругом повно, а голку встромити у вену нема кому! Все! Стисніть  руку в лікті і посидіть в коридорі!

У коридорі кидаю співчутливий погляд на чергу – на них усіх ще чекає зустріч з  чуйною,  доброзичливою і делікатною медсестрою. Молодик, який здавав аналіз переді мною, сидить, стиснувши руку в лікті, а іншою тримає біля вуха “мобілку”. “Слухай, та тут повна “совдепія” – чую уривок розмови, – гроші деруть як в приватній клініці, а обслуговування таке, що…. (далі – як у “Діамантовій руці” – “игра слов с использованием местных идиоматических выражений”).

“Ну ось тобі й медична реформа, – думаю, йдучи похмурою і туманною ранковою вулицею, – можна скільки завгодно говорити про блискучі перспективи, а все, врешті-решт,  впирається в людський фактор. В оту  саму розруху, яка, найперше,  гніздиться в головах. А вже потім – у клозетах” .

З такими занепадницьким думками підійшов до пішохідного переходу. Добрий десяток машин промчав, не зменшуючи швидкості, а водії навіть не завдали собі клопоту глянути в мій бік. Скориставшись паузою в потоці автівок, таки прошмигнув (!) через “зебру” і побрів сквером.  Зграя брудних бродячих псів, що тут тинялася, настрою теж не додавала. Вони, мабуть, теж частина цієї розрухи. Хоча своїм собачим мозком цього не розуміють. Це мали б розуміти і намагатися виправити люди. Розруху в лікарняних клозетах. На залитих людською кров’ю автошляхах і міських вулицях. В суспільних відносинах.  І найперше – у власних головах.  Та як же виправиш, якщо й там – суцільна розруха…

Ігор Дуда

  • Теги:

Додати свій коментар

Креатор буд

Опитування

  • Чи розраховуєте Ви жити за рахунок пенсії?

    Результати

    Loading ... Loading ...