Коли спостерігаю, як з величезними муками наші правоохоронні органи намагаються довести факти незаконного збагачення деяких депутатів, а ті, в свою чергу, знаходять казково-сміховинні пояснення походження явно нескромних статків, мимоволі пригадується епізод з культового голлівудського фільму “Лице зі шрамом” із блискучим Аль Пачіно в головній ролі.

Коли у його героя виникли серйозні проблеми із податковими відомством США, які загрожували йому реальним терміном ув’язнення, допомогти “вирішити питання” зголосився (за послугу в “мокрій” справі) могутній бос болівійського наркокартелю. На зустрічі високопоставлених державних мужів, пов’язаних із наркобізнесом, він запропонував такий спосіб розв’язання проблеми: Тоні Монтана (герой Аль Пачіно) сплачує “заднім числом” приховані податки і великий штраф, однак в тюрму не сідає. Чомусь думаю, що наші українські фігуранти справ про незаконне збагачення, почувши такий варіант, презирливо хмикнули б і скорчили таку ж презирливу гримасу. Адже прийнятним виходом із ситуації вони вважають не лише уникнення “неба в клітинку”, а й відсутність зазіхання на все, що було нажите ними “непосильною працею”. І наші юридичні реалії, слід сказати, надають їм таку можливість. Недогляд слідчих і прокурорів з одного боку і спритність адвокатів, які набили руку на розвалюванні справ, з іншого – усе це в сукупності створює атмосферу, коли далекі від праведності способи особистого збагачення сходять з рук. Причому, отой недогляд може бути, так би мовити, добросовісним, пов’язаним суто з нестачею досвіду чи кваліфікації. В такому випадку це ще – не найгірший варіант. Значно неприємнішим є припущення, що наша правоохоронна система може гратися із “сильними світу цього” в своєрідні юридичні “піжмурки” і не бачить того, чого…не хоче бачити. Або ж ще гірше – старанно обслуговує інтереси і виконує забаганки тих, хто нині тішиться перебуванням біля владного керма. У тому ж “Лиці зі шрамом” було багато різної гидоти, починаючи від натуралістичного розчленування за допомогою ланцюгової пили, безмірного вживання кокаїну – і до цинічної продажності поліції та окремих державних функціонерів, однак непорушні устої (включно з обов’язковим декларуванням доходів і суворими фінансовими санкціями за порушення цього святого принципу) під сумнів не ставилися.

Ігор Дуда