Як би не ставитися до цього, але за всіма соціологічними опитуваннями впродовж років незалежності більшість наших співгромадян за звичкою вважали росіян «братнім» народом. А саму Росію – дружньою країною. З позиції подій останніх п’яти місяців це не назвеш інакше як своєрідним самоосліпленням.

Власне, саме ці драматичні події поставили українців перед необхідністю радикально змінити своє ставлення до «братів» – 84% росіян, згідно з даними різних соціологічних опитувань, підтримують анексію Криму і підтримку сепаратистів на сході України. Іншими словами, 84% росіян є нашими потенційними ворогами. Ці прикрі цифри зайвий раз руйнують хибне уявлення про те, що народ, мовляв, завжди хороший, мудрий і добрий, а уся мерзота – від політиків. Роль останніх, звісно, применшувати не слід, і ВВП – таки «ла-ла-ла», як про нього нині повсюдно співають, але чи такий уже безгрішний народ, від імені якого він править? Немає сумніву, що існує внутрішній зв’язок між будь-яким народом і тим, хто ним керує. Особа, яка стоїть на чолі тієї чи іншої нації, неодмінно має чимало спільного з нею з  політичної, ментальної і моральної точок зору. Приміром, Мао Цзе Дуна важко уявити президентом США, а Йосифа Сталіна – прем’єром Великобританії. І навряд чи могли б російські більшовики опанувати величезною країною, якби не знали психології «рассєйского мужика». Саме тому народи нерідко виступають співчутливими спостерігачами, а то й співучасниками злочинів своїх вождів. Адольфу Гітлеру тому й вдалося  виховати цілу армію катів у концтаборах, що більшість німців тією чи іншою мірою поділяли його печерний антисемітизм. Те ж саме і з Росією. Навряд чи зважився б «ла-ла-ла» Путін на анексію Криму, якби відчував, що російський народ це не підтримає. І не вів би війну на сході України, якби передбачав, що це викличе серйозний опір всередині своєї країни. Отож і робить ВВП зараз те, що сприймається і навіть подобається росіянам. Не лише він сам, а й мільйони рядових росіян вважають сьогодні незалежну Україну якимось історичним нонсенсом. А це означає, що російське суспільство (за невеликим винятком, зосередженим переважно в районі Болотної площі, а також матерів солдат, які загинули під час «відрядження» на Україну)) з готовністю і навіть схваленням сприйме будь-які злочини Кремля проти України. Означає, що всім нам час прозріти і, нехай і з відчутним запізненням, але дати справедливу оцінку отій «дружбі» і «братерству». І будувати своє подальше життя без їхнього нав’язливого тягаря.

Ігор Дуда