Життя великих і малих диктаторів, яким би цікавим і насиченим воно не було, іноді закінчується не дуже красиво. Їх можуть підвісити за ноги поруч з коханкою як це було з Муссоліні. Можуть змусити покінчити з собою (теж разом з колишньою коханкою і новоявленою дружиною) як відбулося у випадку з Гітлером. Можуть витягнути за комір з ями й опісля повісити (за шию) як це сталося з Садамом Хусейном. Можуть після блискавичного судилища розстріляти разом з  дружиною як вчинили з «сонцем Карпат» Чаушеску. Можуть отруїти у сховку в  джунглях  як колишнього лідера камбоджійських «червоних кхмерів» Пол Пота.  Можуть викинути уже після смерті з мавзолею як трапилося зі Сталіним. Так що нашому збіглому «двічі несудимому проффесору» і екс-претенденту на довічне правління  ще, можна сказати, пощастило.

Останнім у мартиролозі тиранів поки що рахується лідер лівійської революції полковник Муамар Аль-Каддафі. Його кінець теж вийшов  не надто героїчним. Увесь світ обійшли кадри, на яких колишні вірнопіддані з насолодою лупцюють недавнього  правителя, у якого, виявляється, як і у простих смертних, може текти кров, який може відчувати страх … «Собаці – собача смерть», – таким був лейтмотив оцінок  світової спільноти, в тому числі й українців. От тільки… Серед численних регалій цього «собаки» якимось чином опинився і орден Богдана Хмельницького І-го (найвищого!) ступеня, яким його 4 квітня 2008 року нагородив своїм Указом президент України В.А. Ющенко «за визначний особистий внесок у розвиток українсько-лівійських відносин». Історія ця виплила під час однієї з  програм «Шустер Live», і екс-міністр закордонних справ Володимир Огризко змушений був пояснювати, чому орден, яким, згідно його статуту, належить нагороджувати лише громадян України за особливі заслуги у захисті державного суверенітету, територіальної цілісності, зміцненні обороноздатності та безпеки України, опинився на грудях лівійського диктатора. Якою була діяльність Каддафі в царині «захисту і зміцнення» – можна лише здогадуватися. Відповідь, вочевидь, застелена покровом державної таїни. Шановний дипломат лише з  усмішкою пояснив, що нагородження це не варто сприймати надто серйозно, що це, мовляв, звична практика у міждержавних стосунках, такий собі  протокольний хід.

У зв’язку з цим постає запитання: як  ставитися до своєї нагороди іншим кавалерам ордена Богдана Хмельницького, зокрема, нагородженим нещодавно за участь у АТО бойовим офіцерам-авіаторам? Як їм сприймати відзнаку, яка, виявляється, може виконувати роль дипломатичної «цяцьки»? І якщо шановний Муамар Аль-Каддафі зробив такий «визначний особистий внесок у розвиток українсько-лівійських відносин», то чи не благородно було б з боку тих, хто його нагороджував, у скрутну для нього хвилину простягнути руку допомоги й запропонувати політичний притулок? Це виглядало б вельми шляхетно.

Ігор Дуда