Мабуть, не  дають мені спокою лаври англійського економіста і за трохи дивним сумісництвом – священика Томаса Мальтуса. Він, як відомо, стверджував, що  населення на Землі зростає значно швидшими темпами, ніж створення засобів існування. Виходячи з цього, преподобний отець дійшов висновку, що чисельність населення повинна регулюватися за допомогою воєн, епідемій, обмеження шлюбів та інших приємних для вух потенційних молодят засобів. Ці свої погляди він загорнув у наукову «обгортку» й виклав у книзі «Нарис про принципи народонаселення».

А ще він настійно рекомендував  статеве утримання як єдиний спосіб обмеження народжуваності серед найбідніших верств населення. За що й удостоївся честі, про яку, в принципі, мріють усі вчені: висунута ним теорія була названа за його  прізвищем – мальтузіанством.

Не претендую на висоти та визнання англійського науковця-клерикала,  та все ж висловлю думку: нинішня програма стимулювання народжуваності – прямий шлях до погіршення становища із генофондом нації. Зрозуміло, з’явилася вона не від доброго життя: українців щороку меншає,  середня тривалість життя значно поступається показникам у цивілізованих країнах. Матеріальні нестатки, хронічні стреси, погана екологія – сприятливі фактори для передчасного удостоєння некрологом. Населення посилено спивається, передчасно вмирає від усіляких болячок,  гине внаслідок справжньої війни на автошляхах.   Відомий політик-екстремал Дмитро Корчинський охарактеризував це явище просто й лаконічно: «Депопулізація – наслідок деморалізації». От і вирішила було держава стимулювати народжуваність, виплачувала певну суму за першу дитину, трохи більшу – за другу… З урахуванням статків переважної частини населення – суми достатньо значні для того, щоб спонукати багатьох ретельно взятися за продовження власного роду. У яких умовах зростатимуть діти, яке виховання вони отримають – такі нюанси  батьків часто цікавлять в останню чергу; головне для них – отримати жадану суму. Сподіватися ж на те, що у неблагополучних сім’ях виростуть генії,  вундеркінди чи хоча б просто нормальні діти  – надмірний оптимізм. Тут доречніше згадати приказку про яблуко, яке падає недалеко від яблуні.  Коли я бачу, як молоді татусь та матуся з насолодою затягуються сигаретним димом поруч зі своїм малюком та ще й криють одне одного на всі заставки на «великом и могучем», я згадую саме оте, ще невинне яблучко, яке вже  має всі шанси зігнити. А ще  задумуюся над тим, що доброго принесе державі та суспільству отаке потомство. Преподобний Томас Мальтус, мабуть, навів би й переконливі економічні обґрунтування, я ж обмежуся лише зовнішніми спостереженнями…

Ігор Дуда