Хто сказав, що ми – європейці?

12/07/2017 0
Розмір тексту:

Пишномовність намірів і декларацій, що проголошуються владою за кожним навіть не кроком, а малесеньким просуванням в бік омріяної Європи, нині зашкалює і подеколи здатна викликати легку нудоту. І практично все – від гучних затримань корупціонерів (що відбувається далі – то вже інша справа) і до  нібито прогресивнішої методи ремонту доріг, яка не дає змогу звично і нахабно красти матеріали, та впровадження у медичних закладах системи “гроші йдуть за пацієнтом”, – подається громадськості (а заразом – і тій же Європі) як щире прагнення долучитися до цивілізованого співтовариства держав Старого світу. “Україна стане європейською!”, “Назад шляху немає!” і т.д і т.п.

До отої “європейськості” ще дуже далеко – варто лише звернути увагу на зовнішні атрибути: масове побутове безкультур’я, таке ж масове намагання обдурити ближнього в елементарних розрахунках на ринку і привласнити те, що “погано лежить”. “Ну от, знову осідлав заїждженого коня – скорчить гримасу якийсь щирий патріот і “ентузазіст” європейського вибору, – не варто зациклюватися на цьому негативі, подібні прояви більшою чи меншою мірою спостерігаються не лише в нас. Зате он яка в нас креативна, патріотична і ще там якась молодь, яка в нас інтелігенція…До речі про неї, про інтелігенцію. Почну, як у відомому анекдоті про поручика Ржевського, “издалека”. Один з колишніх очільників обласної міліції, який приїхав до нас звідкілясь з-за Збруча, був вельми подивований тим, що в міліцейських службах майже кожен кожному – кум, брат, сват…Можна уявити, який вибір робили ці люди, коли раптом виникала колізія між службовим і родинним. Ну гаразд, скажете, це колишня міліція, там були свої правила і звички. А як же з іншими сферами? Перед дослідженням інших сфер звернуся до іноземного досвіду. І не західного, як у нас нині прийнято, а споконвічного східного. Ще в колишніх радянських середньоазіатських республіках був священний і непорушний неписаний  закон: якщо представник якогось клану ставав, приміром, ректором вишу, то неодмінно тягнув за собою на різні посади усіх своїх ближніх і далеких родичів. І це не вважалося чимось осудним – просто взаємна підтримка і допомога. “Азіатчина, що тут вдієш…”, – скаже хтось.

Тепер киньте оком на сайти наших місцевих вишів чи ПТУ – і неодмінно натрапите на схожі прізвища. Там зручно прилаштувався чийсь син, там – чиясь невістка, там…Звісно, це можна, за бажання,  підвести під романтичне визначення формування наукових і  професійних династій, спадкоємності в передачі знань і все таке інше, але…щось слабкувато в це віриться. Швидше схиляєшся до думки, що йдеться про банальні кумівство чи непотизм – речі, що зовсім не заохочуються в Європі. Але, зрештою, хто сказав, що ми – європейці?

Ігор Дуда

  • Теги:

Додати свій коментар

Креатор буд

Опитування

  • Чи користуєтеся Ви субсидіями?

    Результати

    Loading ... Loading ...