Фінляндія – Україна – 1:2

Скажу одразу: підсумок матчу на нашу користь заздалегідь здавався цілком ймовірним. Але поки та ймовірність стала реальністю, вболівальникам довелося не раз згадати наших гравців і тренерів «по мамі» і пережити довгий (тривалістю в цілий тайм) період досади і нерозуміння.

Першу половину гри можна нейтрально-стереотипно назвати поєдинком рівних суперників. Можна описати й різкіше: «Яке їхало – таке здибало» (з урахуванням місцевого прононсу – «якке їїхаало, таккее здііібаало»). А можна й зовсім вже безнадійно: «Тихий жах». З неквапливо-лінькуватої манери гри наших футболістів, з постійного беззмістовного перекочування м’яча поперек поля і назад і недбалих передач з похибкою в напрямку на добрих 5-6 метрів могло здатися, що збірна України проводить не кваліфікаційний і досить важливий матч, а якийсь осоружний, невідомо для чого влаштований спаринг. Ярмоленко виглядав так, наче змирився з думкою про довічне перебування в «Динамо» і тепер не збирається викладатися навіть у матчах з посередніми суперниками. Та й уся середня лінія, а відтак – і вся команда  справляла враження якогось розбалансованого механізму. Епізодичні спроби Коноплянки загострити гру верховими передачами не знаходили відгуку в партнерів, а удари здалеку були настільки неточними, що навряд чи виводили голкіпера фінів зі стану напівлетаргії. А коли коментатор В.Вацко почав розповідати, які комфортні умови для підготовки забезпечила збірній ФФУ, то явно відчувався «закадровий» підтекст цієї хвалебної оди – ну, не цінують, мовляв, паршивці такої турботи…

Початок другого тайму засвідчив, що якась робота над помилками у роздягальні відбулася. Українці раптом згадали, що поле простягається не лише впоперек, а й поздовж; з’явилися вертикальні передачі, а з ними – й небезпека біля воріт господарів. А головне – наша збірна додала в швидкості. На 52 хвилині доля винагородила Коноплянку за цьогорічні футбольні поневіряння у Європі. Завсідник лави запасних «Шальке» першим встиг на добивання після удару Малиновського, якому точно адресував м’яч Ярмоленко. Такий рахунок цілком міг зберегтися до фінального свистка – фіни, здавалося, не мали засобів зламати оборону української команди. Аж раптом гості самі вирішили допомогти їм: на 72 хвилині ланцюжок помилок в захисті дав змогу форварду господарів з трохи підозрілим для нашого вуха прізвищем Похьянпало головою добити у ворота м’яч, що відскочив від поперечини. Однак вже через  декілька хвилин Бєседін замкнув флангову передачу Ракицького в стилі відомого форварда «Динамо» 60-х-70-х років Віталія Хмельницького – ударом головою по м’ячу, що летить на рівні колін. Ще раз зрівняти рахунок господарям було не до снаги, а гості допомагати їм у цьому вже не збиралися…Отже, далеко не переконлива за грою, але все ж перемога. «Оцінювати гру важко, адже сьогодні була битва», – так гарячими слідами прокоментував матч Андрій Шевченко. Хм…якщо те, що було в першому таймі, можна назвати «битвою», тоді я, мабуть, ерцгерцог Фердинанд…Або ж, якщо враховувати специфіку країни, маршал Маннергейм. Все ж, добре те, що добре закінчується. 2:1 – саме такий підсумок матчу назвав у своєму прогнозі заступник начальника обласного управління водних ресурсів Ярослав Вівчарук, для якого це, якщо не зраджує пам’ять, третій вгаданий результат за історію наших опитувань.

Відбірковий турнір бере паузу до осені. 2-го вересня збірна України прийматиме команду Туреччини, а 5-го зіграє в Ісландії.  Перед осіннім етапом становище у нашій групі загострилося. Ісландці, здолавши вдома хорватів (1:0), зрівнялися з ними за кількістю очок (13). Туреччина без проблем обіграла Косово (4:1) і ділить з Україною 3 місце. В обох команд – по 11 пунктів

Ігор Дуда