Іноді знічев’я дивишся по телевізору, як рекламують усілякі салони краси, фітнес-клуби, дієти,  маски, депілятори і таке інше. Хто реально може у нас скористатися усією цією розкішшю? Дільничний лікар? Вчителька школи? Прибиральниця? В наших нинішніх умовах –  навряд.

Усі ці  життєві радощі призначені, найперше, для досить тоненького прошарку «бізнес-ледєй», а також, даруйте, шльондр, котрі зайняті обслуговуванням  елітних корпоративів, «крутих» клієнтів, окремих VIP-персон на інтимних оргіях, а також схильних до отримання екстремальних сексуальних вражень суб’єктів. Це, так би мовити, закрита для широкої публіки діяльність, оскільки поза нею вони стають добропорядними прихожанками і навіть вистоюють, молитовно склавши руки, у церкві. Цю древню професію нині, доводилося чути, пропонують легалізувати, Аргументи щодо поповнення за  рахунок повій державного бюджету, турботи держави про «підвищення їхнього іміджу» і права на державну пенсію просто зворушують – після того, як мине стан легенького шоку. Не інакше як автори цього революційного для наших умов і нашого менталітету проекту розраховують на підтримку 50 000  (цілих п’ять дивізій!) жриць кохання – саме такою цифрою оцінюється їхнє число.  Ось для цих категорій передусім і виблискують першокласною поліграфією усілякі журнали Vogue, запрошують пізнати «таїну інтимних пристрастей» реклами спальних гарнітурів, ваблять бірюзовою чистотою моря й  океанських пляжів туристичні проспекти…

Іноді ловлю себе на думці, що ненавиджу просто-таки щирою «пролетарською» ненавистю весь оцей розбещено – гламурний шик, освячений слоганом «Красиво жити не заборониш» і спрямований головним чином на те, щоб вдовольнити найекзотичніші захцянки нуворишів та їхніх «тьолок», які ніяким боком не втиснути  у жодні моральні норми чи Божі заповіді. Тішу себе тим, що у цьому почутті немає й нотки «совкових» заздрощів невдахи до щасливчиків, яким вдалося вхопити птаха фортуни за хвіст, оскільки сам належу швидше до аскетів, ніж до епікурейців. Причина цієї ненависті інша: коли бачиш, що блага цивілізації та прогресу доступні, в першу чергу, нечистим на руку ділкам, шахраям та усяким іншим мерзотникам і моральним покидькам, то підсвідомо починаєш ненавидіти…отой самий прогрес і його здобутки. Це, звісно ж, суцільне безглуздя, щось на кшталт того, щоб відчувати лють до динаміту чи рентгенівських променів, але позбутися  цього почуття нелегко. Таким же безглуздям було б закликати суспільство до одностроїв у стилі китайських хунвейбінів та раціону з картоплі,  кильки і шматочка ковбаси на вихідні, спання на залізних ліжках і відвідин лише етнографічних виставок. То де ж вихід, де, так би мовити, золота середина? Однозначно – не у моралізаторських шараварно-вишиванково проповідях, здатних викликати лише нудоту. Скоріше – у намаганні встановити хоч якусь соціальну справедливість.  А також – у прикладах моральності з боку нинішніх «господарів життя». Питання в тому, як від них цього добитися. Це ж те саме, що змусити вовка їсти траву…

Ігор Дуда