У лікарні наполегливо просили здати благодійний внесок, розповідає тернополянин Юрій, якому нещодавно видалили апендицит. Найбільше його образило, що називали суми.

.

Адміністрація ж лікарні запевняє, що ніхто пацієнтів до жодних сплат не змушує. Але пропонувати робити доброчинні внески мусять, адже державного фінансування катастрофічно не вистачає.

Про це пише “20 хвилин”.

Такі добровільні внески пропонують сплачувати у кожній тернопільській лікарні, де працюють волонтери із обласного благодійного фонду милосердя та здоров’я. Проте у фонді залишається тільки 3% з цієї суми – решту повертають у лікарню. Це підтвердила й керівник Тернопільського обласного фонду милосердя і здоров’я Ганна Маціпура. Згідно з договором, який вони уклали з лікарнями, всі ці кошти повинні йти безпосередньо на закупівлю медичних препаратів. А волонтерами, до речі, як зазначили у фонді, є частина персоналу самих лікарень.

– Проблема в тому, що у лікарнях ті “добровільні” внески не просять, а вимагають, – наполягає 23-річний тернополянин Юрій. – Я два тижні тому потрапив у комунальну лікарню швидкої допомоги із загостренням апендициту. Сказали робити операцію. Але перед тим попросили дати пожертву у фонд для незахищених верств населення у розмірі 20 гривень. Казали, що це майже обов’язково, бо всі дають. А коли виписувався звідти, то уже сказали заплатити в той же фонд 250 гривень і показали список з іменами й прізвищами восьми людей, які внесли пожертви в той день. Дивно, що навпроти всіх цих імен стояла одна і та ж цифра – 250. Що ж це за добровільний внесок такий?

Коли ж чоловік відмовився, то медсестра, за його словами, наполягла заплатити, бо так “треба”.

– Куди ж ідуть ці “благодійні” гроші? – запитує чоловік. – Якщо всі ліки купуєш сам, а посуд та інші необхідні побутові речі приносиш з собою з дому…

За словами головного лікаря тернопільської комунальної лікарні швидкої допомоги Ярослава Чайківського, такі внески збирають не медичні працівники. Їх беруть тільки волонтери і лише на добровільній основі.

– І незважаючи на те, сплатила людина якусь суму в фонд чи не сплатила, лікар не відмовить їй у лікуванні. Адже за таке передбачена кримінальна відповідальність, – продовжує головний лікар. – І те, що тому чоловікові назвали суму в 20 чи 250 гривень, то, напевне, волонтер просто підказала йому приблизні суми, які люди жертвують на доброчинність. Для лікування це не є великі гроші. Адже хто хоч раз був у лікарні, знає, що порівняно із цінами медикаментів, це мізерні кошти.

Але вирішувати, скільки грошей давати на доброчинні пожертви і чи давати їх узагалі – право кожного окремого громадянина, наголошує пан Чайківський.

Найбільшою проблемою, заручниками якої стали всі українці, у лікарні називають катастрофічно низьке фінансування медицини. Тому, щоб лікарня могла більш-менш нормально функціонувати, доброчинні внески просто необхідні. Адже на ліки для одного пацієнта держава виділяє 20 гривень на день, додає головний лікар.

– А до нас часто привозять людей з важкими травмами і без свідомості просто з місця аварій, – продовжує заступник головного лікаря з лікувальної частини міської комунальної лікарні швидкої допомоги Євген Голик. – Щоб зберегти їй життя, потрібно ліків більш ніж на тисячу гривень. Це все лікарня забезпечує за власний рахунок, тобто саме завдяки тим благодійним внескам. Адже в нашому розпорядженні обмаль часу. Немає змоги шукати родичів чи інших близьких, хто оплатив би лікування.

Буває, продовжує пан Голик, лікарі й не знають, чи взагалі в тієї людини є сім’я і чи має вона гроші. Але допомогу їй обов’язково нададуть.

– Є різні люди, серед них трапляються конфліктні. Вони, можливо, цілеспрямовано влаштовують скандал, щоб спровокувати установу, – вважає головний лікар. – Але з одиничного випадку не варто робити кардинальних висновків. Адже той чоловік не дав тоді жодної гривні у благодійний фонд. Тому й не треба говорити, що лікарня когось до чогось змушує. Йому якісно провели операцію і відпустили додому. Щодо списку, про який розповів пан Юрій, я не можу нічого коментувати, адже керівництво лікарні чи самі лікарі не мають до цього жодного стосунку. Цим займаються волонтери з фонду милосердя.

Кореспондент 4 серпня спробувала знайти старшу медсестру-волонтера у відділенні хірургії, де лежав пацієнт. Але там уже була інша жінка, яка сказала, що щойно вийшла із відпустки. На прохання показати той список, в який записують благодійників, запевнила, що нічого про це не знає, адже сама – не волонтер.