Про проект приватного житлового будинку з елінгами для катерів, що буде розміщений на березі Тернопільського ставу, розповідалося нещодавно на одному з тернопільських Інтернет-сайтів. Детально роздивитися особливості цієї будівлі можна на сайті фірми-розробника. Хоча найголовніше в цій ситуації не те, який архітектурний проект представлено, а де саме буде зведено той будинок. Чи свідчить це про те, що «дерибан» землі довкола озера уже розпочався?
Якось дивно таке усвідомлювати пересічному тернополянину, але, очевидно, архітектори із львівського архітектурно-проектного бюро «Сім» чомусь страшенно перейнялися проблемою покращання «обличчя» Тернополя. Вони розробляють проекти, шукають найкращі рішення, аби будівлі, ними придумані, стали, за їхніми ж словами, оприлюдненими на сайті «20 хвилин», «окрасою міста». Проекти ці, напевно, хороші, – принаймні, на картинках виглядають досить привабливо. Можливо, навіть й ідеальні з точки зору фахівців цієї галузі. Але чому архітектори із бюро «Сім» так високо позиціонують себе в контексті впливу на зовнішній вигляд Тернополя?! От візьмемо, скажімо, будинок за їхнім проектом, який має постати на місці колишнього кафе «Женя-Женечка» (чи то піцерії «Бенедетто», як її тепер називають). Звичайно, сама ця піцерія, з архітектурної точки зору, відверто кажучи, й справді не шедевр. Навіть міський голова Тернополя Сергій Надал, коментуючи своє ставлення до проблеми із будівництвом на цьому місці, кажуть, якось заявив із сарказмом: «Це «Женя-Женєчка» має архітектурну цінність?» Отже, із цим, в принципі, й сперечатися не хочеться…
А от щодо об’єкту, який там в майбутньому постане, головний архітектор проектів фірми «Сім» Богдан Гой в інтерв’ю на сайті «20 хвилин», яке ми вже розпочали цитувати вище, стверджує: «Будинок замикає історичну забудову вулиць Валової та Сагайдачного». Звучить переконливо, тільки чого б це він там, у внутрішньому дворі будинків, що стоять «обличчям» до Театрального майдану, вулиці Грушевського та бульвару Шевченка, її «замикав», адже на Сагайдачного старі будинки номером 6 не закінчуються! Та й як же це він може «замикати» Валову, якщо з місця її перетину із Сагайдачного видно лише куточок приміщення піцерії, захованої за зеленню дерев та дитячим майданчиком. Хіба що той скромний п’ятиповерховий особнячок займе собою всю вищевказану територію від бордюру до бордюру, при цьому впритул поставши до вікон корпусу медичного університету. Тоді й справді з Валової не помітити його буде неможливо. І в даному випадку вже не важливо, що територія, яку колись міська рада виділила під тимчасову споруду для закладу громадського харчування – дитяче кафе «Женя-Женєчка», становить трошки менше трьох сотих. Після того, як його придбав новий власник, щедрою рукою теперішніх депутатів йому було «відкраяно» ще майже п’ять сотих землі задля обслуговування вищевказаної новопридбаної нерухомості. Правда, це вже тема дещо іншої розмови. Наразі ж йдеться власне про архітектуру, а не про «довколаархітектурні» колізії. А щодо неї, то Богдан Гой у своєму інтерв’ю заспокоює тернополян: «Пожежна арка, за долю якої переживають мешканці навколишніх будинків, залишиться. Під нею планують прокласти прогулянкову доріжку з майдану до Катедри, як це було ще у ХІХ столітті». Оце вже й справді втішна інформація! Стає відразу зрозумілим, що той чудовий новий будинок, який «замикатиме історичну забудову», прохід від Театрального майдану у двір не «замкне». А виходячи з того, що стан асфальту, який зараз вкриває і його, і дорогу, що йде між двором третьої школи та житловим будинком №8 вулиці Сагайдачного до Катедри, настільки плачевний, то й справді, інакше дієслово до його ремонту, аніж «прокладуть» і не підбереш.
Колишній ближній пляж і ресторан «Поплавок»
Словом, всім стає зрозумілим, що про «найцентріший» центр Тернополя хлопці із бюро «Сім» уже подбали. А далі вони приступили до нового об’єкту, який, як гордо запевняє Богдан Гой, теж стане окрасою міста. Йдеться про відпочинковий житловий будинок, що, за словами пана архітектора, «належатиме до приватної власності» і знаходитиметься… «поруч з с. Біла за дальнім пляжем». Справді, в гарний бінокль з Острівка Кохання його, можливо, таки вдасться розгледіти. Навіть якось шкода, що таке чудо архітектурної думки, яким, судячи з малюнків, він і справді є, буде розміщено так далеко від центру Тернополя. Тільки де ж саме конкретно між Білою і дальнім пляжем знаходитиметься це, вказане архітектором, просторе місце для будівництва «житлового будинку біля ставу – багаторівневого і розміщеного на складному рельєфі»? За рятувальною станцією? Поблизу веслувального каналу? Чи може далі, на косі? Але ж цього просто не може бути: приватний будинок і на березі Тернопільського озера?! Це, напевно, якась помилка, нонсенс! Не може ж міська рада отак взяти і віддати комусь під приватний будинок шматок берега із виходом до озера, адже, як гордо інформує автор проекту Богдан Гой: «До його складу входитиме плавальний басейн із суміжними приміщеннями та елінг для прогулянкових катерів. Родзинкою проекту буде велика кількість терас, які підкреслюватимуть рекреаційну функцію будинку». То виходить, що все це обійстя простягнеться від самої води (куди ж катери «паркувати») і кудись далі, бо ж усі заплановані тераси десь мають розміститися!? Але земля там чия – міста, області, Тернопільського району, селищної ради Білої чи Пронятина? Хто може дати на це запитання відповідь і відзвітуватися перед громадою про таку ситуацію?
Гаразд, стосовно будинку на місці «Жені-Женечки» хоч щось є зрозумілим: відома в місті будівельна фірма придбала стару піцерію, чесно заплативши попередньому власнику гроші, та оформила документи на її реконструкцію: «правдами», «неправдами», але тут хоч є якісь папери, «історія», контакти, мешканці довколишніх будинків, які погоджуються чи не погоджуються з потенційним будівництвом у них під вікнами, небайдужі тернополяни, які вболівають за крихітний шматочок зелені у самому Центрі та дитячий майданчик. А щодо другого випадку, то стає просто моторошно! Це ж якби не хизування Богдана Гоя з приводу свого нового проекту, ніхто б навіть не здогадався, що на березі озера незабаром розпочнеться будівництво приватних будинків! Мало того, що з човновою станцією хтось так «красиво» надурив місто, приховавши під документами на реконструкцію елінгів для човнів ціле котеджне містечко на її місці. А тут нова напасть! Хоча, як виявилося, Богдан Гой про випадок із човновою станцією теж чудово знає. І навіть у захист свого проекту заявляє (цитуємо): «В порівнянні з іншими будівлями, які недавно були побудовані буквально впритул до краю води, це буде гарний об’єкт, який не шкодитиме ні природі, ні архітектурі міста. Під час планування ми витримали 25-метрову санітарно-захисну зону – від рекреаційного будинку до краю озера». Але ж як тоді бути із статтею 89 Водного Кодексу України, згідно якої визначається «прибережна захисна смуга, що обмежує господарську діяльність і забороняє будівництво будь-яких споруд, крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних. Заборонено будівництво, у тому числі, баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів. Для середніх річок (р. Серет) та водойм на ній вона становить 50 метрів (у меженний період)». Хоча який там Водний Кодекс, які 25 чи нехай навіть усі 50 метрів, якщо вже все вирішено, і архітектори про нас з вами, про екологію і озеро так ретельно подбали!
Майбутній проект будинку на березі озера (фото з сайту http://sim.lviv.ua/ )
Але до чого тут архітектори, запитає хтось прискіпливий, і ми не зможемо з ним не погодитися. Справді, їхні талановиті модні проекти – це просто робота: хлопцям зробили замовлення, заплатили гроші, і вони, відповідно, ці гроші відпрацювали. Та й годі вже так категорично нарікати на нових власників «Бенедетто», – вони, будемо справедливими, про естетичний вигляд свого майбутнього будинку теж думали. Як йшлося якось в інтерв’ю з директором фірми «Креатор-Буд» Ігорем Гудою (а саме він і є цим новим власником) в газеті «Номер один»: «При роботі над проектом було проаналізовано сотню світлин давнього Тернополя, карти, схеми, здійснено ціле дослідження. Компанія «Креатор-Буд» поставила перед архітекторами завдання запроектувати будинок, який буде в дусі довоєнної тернопільської архітектурної школи і, до того ж, враховуватиме сучасні європейські містобудівні технології». Що тут скажеш: ідея чудова, втілення солідне, тільки, правда, географічне місце для її втілення дещо «підкачало», – і площа крихітна, і втиснеться посеред старого двору, і з вікнами прямо у студентські аудиторії, і поруч із смітниками, і шум-гам постійний святково-концертно-новорічний з феєрверками та петардами на площі поруч. Але це все-таки Центр з усіма його «принадами». Та й що вже тут попишеш – бізнес, приватна власність, капіталізм, врешті-решт…
З озером, очевидно, відбувається аналогічне. Хтось пригледів собі землю «за дальнім пляжем поруч із селом Біла», як «розколовся» архітектор фірми «Сім», захотів отримати її у власність, а може вже й отримав, замовив собі проект рекреаційного будинку і збирається будувати тепер. Отже, все нормально, як у цивілізованих людей: «Зранку – гроші, ввечері – крісла». Тільки як з нашим озером бути! Невже й справді, на догоду тому самому капіталізму з його безапеляційними законами стосовно купівлі всього можливого за гроші, а неможливого – за дуже великі гроші, зовсім скоро розпродасться по шматочкам і озеро, і набережна, і пляжі? А на косі зараз і справді – зарості, хащі, сміття і суцільна безгосподарність, пікніки та повна свобода дій у кожного, хто вирішив поїхати туди на природу. А от з’являться там справжні господарі землі, то зовсім інша справа – все окультурять, приберуть, загородять парканами, мурами, і все буде чисто та красиво… Для них, звичайно!
В цьому контексті просто до сліз трепетно читати, як в одному з інтерв’ю для «Тернопільської липи» колишній міський голова Тернополя Анатолій Кучеренко розповідав про колишні плани облаштування території біля озера між дальнім пляжем і селом Біла, щиро жалкуючи, що так і не вдалося йому їх втілити.
– Ми розробили проект оздоровчо-спортивної зони озера, – згадує Анатолій Іванович. – Це мав би бути чудовий пляж для відпочинку тернополян із хорошим комплексом: елінгами, веслувальною базою, веслувальним каналом. І футбольне поле там би мало бути, вся інфраструктура. Тролейбусна лінія від Білої замикалася б туди. До 1990-х років це почали і не встигли. Хоча дещо й вдалося: ешелонів п’ять піску затягли, підземну електропроводку всю зробили, збудували трибуну веслувального каналу, сам канал. А на озері земснаряд з того боку тоді все розчистив, тому були всі умови. Катер міг би навіть туди підходити, та й тролейбуси мали людей підвозити. Було би гарно. Тернополяни із задоволенням їздили би туди відпочивати.
Розповідаючи цю, в принципі, ще не зовсім давню в контексті часу, що минув відтоді, історію, оптиміст Анатолій Іванович висловив сподівання, що місто колись ще повернеться до цього задуму. Хоча, виходячи із реалій сучасних умов та спостерігаючи за тим, що зараз відбувається із активним «освоєнням» території довкола озера та можливих «перспектив» у цьому, оптимізму щодо подальшого розвитку в Тернополі міських пляжів, яхт-клубів, човнових станцій, водних атракціонів, на жаль, стає все менше і менше.
Loading ...