За радянських часів Тернопільщина вважалась аграрною країною. Донині колишні колгоспники з гордістю розповідають, як з нашого регіону вагонами відправляли вершкове масло у Москву і яйця – на Кубу.

.

Натомість навесні уряд закупив у Китаї гречку, часник і картоплю – в Єгипті, а цукор із тростини – в Європі. Тим не менше, чи зможе наша область таки поновити свій колишній статус житниці, про проблеми та сьогодення агропромислового комплексу області газеті “Номер один” розповів доктор технічних наук, професор, декан факультету аграрної економіки і менеджменту Тернопільського національного економічного університету Роман Богданович Гевко.

Аграрна галузь дозволить рахуватися з Тернопільщиною

– Тернопільщина й нині залишається важливим аграрним регіоном України. Третина населення краю зайнята у цій сфері виробництва. Саме у сільському господарстві виробляється 40% валового сукупного продукту області, а промислові підприємства переважно зорієнтовані на переробку аграрної продукції, – зазначив Роман Гевко.

За підсумками діяльності у загальному рейтингу регіонів агропромислового комплексу України в 2010 році наша область посіла четверте місце. Це дозволило їй увійти в першу десятку областей за рівнем виробництва валової продукції сільського господарства на одну особу, залишивши далеко позаду сусідні Львівську та Івано-Франківську області, а також забезпечити сировиною переробні підприємства АПК, на які нині припадає майже половина промислової продукції Галичини.

Цього року Тернопільщина зібрала рекордний урожай зернових культур за всю історію краю – 1 млн. 200 тис. тонн. Упродовж багатьох років регіон традиційно залишається одним з найбільших виробників цукру та спирту – майже кожна десята одиниця цукру та кожна третя одиниця українського спирту виробляється тернополянами, до того ж 40% експортується в інші країни.

Попри це загальний стан розвитку аграрного сектора регіону можна охарактеризувати як нестабільний, деякою мірою навіть депресивний. На жаль, обсяги сільськогосподарського виробництва в області нині становлять 60% від рівня 1990 року, а в галузі тваринництва ще менше – лише 44%.

З середини 90-х років на Тернопільщині та в агарному секторі України взагалі погіршується структура виробництва продукції в сільськогосподарській галузі: питома вага виробництва рослинницької продукції переважає над тваринницькою, і ця тенденція продовжує зростати. До речі, це притаманно здебільшого країнам із низькою культурою ведення сільського господарства. У США та індустріально розвинених країнах Західної Європи, навпаки, має місце значне переважання тваринницьких галузей у загальній вартості продукції сільського господарства.

Не можна двічі ввійти в одну і ту саму річку – цей відомий вислів справедливий і щодо поновлення аграрного статусу Тернопілля, який воно набуло та тримало за радянських часів. Агропромислове реноме нашого регіону сьогодні та у ті роки – це зовсім різні речі.

У цьому контексті я хотів би окремо виділити проблему Тернопільського комбайнового заводу – донедавна одного із провідних виробників бурякозбиральної техніки та інших сільськогосподарських машин в Україні та країнах СНД. Якщо у найкращі часи в рік із його цехів виходило чотири з половиною тисячі коренезбиральних і 10 тисяч гичкозбиральних машин, то у 2006 році підприємство виготовило єдиний і останній бурякозбиральний комбайн. Безумовно, такої кількості та розділеної за технологічними операціями бурякозбиральної техніки, яку випускав завод, зараз не потрібно на ринку, оскільки в Україні зменшилися як площі цукрових буряків, так і відповідний сегмент ринків колишніх країн-покупців такої техніки. Поновити статус заводу-гіганта – означає поновити старі зв’язки та виробничі відносини, а це неможливо.

Те ж саме стосується вершкового масла або яєць: оскільки товар, у першу чергу, не лише фізична річ, а й матеріальна субстанція суспільних відносин, способу виробництва, обміну та розподілу. Сьогодні найголовніше завдання полягає в тому, щоб забезпечити такий розвиток агропромислового виробництва, який сприятиме достатку селянської праці та розвитку українського села як однієї з основ економічної незалежності.

Слід відмітити, що сучасне суспільство в умовах, коли запаси нафти і газу на планеті закінчуються, все більше усвідомлює та розуміє стратегічне значення аграрної галузі, котра здатна забезпечити майбутнє наших нащадків. Населення Землі зростає швидше, ніж продовольче виробництво, а тому величезний потенціал України і, зокрема, Тернопілля у цій сфері необхідно використати максимально ефективно. Це, безперечно, суть сьогоденного і майбутнього статусу вітчизняного агропромислового виробництва.

– Романе Богдановичу, також наш регіон здавна вважався головним цукроваром Європи. Тим не менше, останнім часом цукрова галузь із пріоритетних стає другорядною і вже навіть у наш регіон почали завозити тростинний цукор.

– Загалом Україна з давніх часів мала славу житниці Європи. Але якось непомітно стало звичним завозити картоплю з Африки і Польщі, м’ясо – зі Сполучених Штатів, а масло та цукор – з Білорусі. Україна ж за останніх 20 років втратила традиційні ринки збуту. В останні роки поступово почала втрачати експортний потенціал і вітчизняна цукрова галузь, хоча навіть за радянських часів наша держава посідала перше місце у світі за розмірами посівних площ і валового виробництва цукрових буряків. Відтак сьогодні більш ніж утричі зменшились посівні площі та обсяги виробництва цієї культури. Зараз цукрові буряки займають лише 540 тис. га, а з існуючих 192 цукроварень, котрі раніше виробляли 5,5 млн. тонн цукру, 86 демонтовано. Торік українські аграрії виробили 1,5 млн. тонн цукру при потребі внутрішнього ринку 1,8 млн. тонн. Тому уряд був змушений імпортувати в країну понад 300 тис. тонн цукру та цукросировини з тростини.

Для України сама по собі переробка тростинного цукру, якщо це не зумовлено дефіцитом внутрішніх ресурсів, жодним чином не може свідчити про другорядність цукробурякової галузі. В Україні працює 39 цукрозаводів, оснащених також і схемами переробки сирцю тростинного цукру. У роки командно-адміністративної економіки це дозволяє переробляти за рік до 2 млн. тонн сировини.

Чому ми змушені в цьому році та й взагалі у майбутньому імпортувати цукор-сирець з тростини? Хочу нагадати, що з травня 2008 року Україна набула статусу повноправного члена у Світовій організації торгівлі (СОТ). Разом з тим взяла на себе зобов’язання запровадити імпортну тарифну квоту на ввіз на свій ринок 260 тис. тонн цукру-сирцю з тростини за пільговим тарифом 2%. Ця квота у 2010 році була доведена до 267 тис. тонн, а на 2011 рік вона становить 267,8 тис. тонн. На відміну від Латвії, де повністю відмовилися від виробництва цукру, Україна володіє значним конкурентоспроможним потенціалом для розвитку галузі. За ознакою ґрунтового потенціалу, особливостями кліматичних умов Тернопільщина належить до так званого бурякового поясу України, що об’єднує 16 областей. При цьому найсприятливішою зоною вирощування цукрових буряків визнано власне спеціалізовані західні і центральні області: Тернопільська, Хмельницька і Вінницька області є основою так званого вітчизняного «цукрового Донбасу».

Однак загальна економічна криза не обійшла цукробурякову галузь нашого регіону. Досить згадати, що припинив свою роботу один із флагманів цукрової промисловості краю – цукровий завод “Поділля”. В останні роки майже вдвічі зменшились посівні площі і валові збори цукрових буряків у порівнянні з початком доби незалежності, а загальний обсяг виробленого цукру в минулому році становив лише 147,7 тис. тонн. Проте Тернопільщина, на відміну від Івано-Франківщини чи ряду інших регіонів, володіє самодостатнім виробництвом цукру і здатна задовольнити внутрішню потребу в цій продукції, розмір якої становить близько 43-44 тис. тонн.

Взагалі, нині вперше за чотири роки Україна може виробити достатню кількість цукру для забезпечення внутрішнього попиту. Очікувані обсяги виробництва цукрових буряків у поточному сезоні становлять 16-18 млн. тонн, а прогнозні показники виробництва цукру – приблизно 2, 2 млн. тонн.

Якщо у 2009 році в нас працювало лише 56 цукрових заводів, то у 2010 р. – 73, а у 2011 році, за попередніми даними, в Україні функціонує вже 80 цукроварень. На Тернопільщині в цьому році працюють 7 із 8 цукрових заводів.

Сьогодні загальна потужність усіх вітчизняних цукрових заводів дозволяє щорічно виробляти понад 3 мільйони тонн цукру. За таких обсягів виробництва експортний ресурс цукру може становити понад 1 млн. тонн. Тому сучасні наміри Мінагрополітики і продовольства через п’ять років мати під цукровими буряками мінімум півтора мільйони гектарів землі і виробляти 60-65 млн. тонн цукрових буряків у рік є, безперечно, надзвичайно обнадійливими для цукробурякової галузі.

Що ж, цукрові буряки ще збирають. Може, і в цій галузі область поб’є рекорди?

Інтерв’ю взяла Жанна Попович

Цифра

530667 тонн солодких коренів накопано на теренах області станом на 28 вересня (34% від загальної площі земель, відведених в області під цю культуру). Середня урожайність становить 299 центнерів з гектара.

За інформацією Головного управління агропромислового розвитку ТОДА