За часи незалежності у рабстві побували щонайменше 110 тисяч українців. Погодьмося, дуже страшна цифра. Бо надворі двадцять перше століття, і світ б’є себе в груди, що стає кращим, добрішим. Чи повірить у те українець, який побував у лещатах дрімучого середньовіччя – коли його палицями примушували до роботи, тримали у неволі, висотували усю силу, здоров’я, убивали людськість?..

Сільський родич моїх знайомих працював на будовах у Тернополі. Бувало, що заробляв добре, але зими перебував у селі. Така сезонність заробітків не влаштовувала молодого чоловіка. Якось йому дали з інтернету оголошення про роботу на будовах у Білорусі. Чоловік, який далі області ніколи не виїжджав, так загорівся білоруськими заробітками, що жодні перестороги, вмовляння родичів не діяли.

Усе відбувалося наче цивілізовано, роботодавець видавався надійним. Навіть надіслали тому чоловікові електронною поштою взірець контракту, який в майбутньому сторони укладуть, якщо дійдуть згоди. Власне, я читала цей документ – той чоловік звертався до редакції за консультацією. Не треба було бути фахівцем, аби визначити: запропонований контракт – беззмістовна писанина, викладена юридичними термінами. Довідатися щось про роботодавця-фірму не було можливості, бо доступ до білоруського реєстру підприємств і підприємців є платним. Але і це не спинило чоловіка – він спакував валізу і поїхав до Білорусі. Родичі хвилювалися, але заспокоювали себе: хіба може бути у Білорусі, яка по-радянському правильна, рабство?…

Слід відзначити, що від перших звісток з Білорусі у селі просто були щасливими. Заробітчанина поселили у гуртожиток, а радше у квартиру: дві кімнати, кухня, ванна на трьох осіб. У Тернополі цей чоловік винаймав дуже невибагливе найдешевше житло, а бувало, проживав у будівельних вагончиках. Тож білоруський гуртожиток видавався просто раєм. Роботодавець забезпечив теплим робочим одягом – тієї зими були особливі морози.

Та з часом звістки були усе похмурішими: українські заробітчани працюють у нічну зміну – зводять висотні поверхи у тріскучий мороз. На Різдво той чоловік приїхав у село. За три місяці роботи йому заплатили сто доларів і пообіцяли: решту заплатять, якщо повернеться на роботу після свят.

Він не повернувся, бо білоруські морози серйозно підірвали здоров’я, до того ж не вірив в обіцянки. Не маючи водійського досвіду, пішов таксувати, бо будови для нього стали затяжкими. Усі заробітки таксиста ішли на дрібний ремонт: то бампер розбив, то фару… Врешті завершилося тим, що власник таксі побив водія-невдаху, звинувативши у нищенні машини, не заплатив і вигнав з роботи.

Ось такий шлейф драматичних подій потягнуло за собою оголошення в інтернеті нібито про роботу, а насправді про новітнє рабство. Цей чоловік й досі не оговтався від пережитої несправедливості, кривди. Він не звертався у правоохоронні органи, нікуди не скаржився. Але це не означає, що його серце не закипіло від люті і безсилля.

Чи поодинока описана вище ситуація? На жаль, ні. Якщо десять, п’ятнадцять років тому рабство, експлуатація, торгівля людьми стосувалися переважно наших жінок за кордоном, то тепер усе частіше йдеться про потерпілих чоловіків. Така тенденція намітилася, починаючи десь з 2004 року. Про це йшлося на засіданні прес-клубу на тему «Торгівля людьми: руйнування суспільних міфів та стереотипів». Представниці громадської організації ТМЖК «Відродження нації» Оксана Шлюсар та Зоряна Філюк розповіли про сучасні небезпеки, які підстерігають українських чоловіків, які вирушають на закордонні заробітки. Загалом за часи незалежності у рабстві побували щонайменше 110 тисяч українців. Погодьмося, дуже страшна цифра. Бо надворі двадцять перше століття і світ б’є себе в груди, що стає кращим, добрішим. Чи повірить у те українець, який побував у лещатах дрімучого середньовіччя – коли його палицями примушували до роботи, тримали у неволі, висотували усю силу, здоров’я, убивали людськість?.. І як після пережитого пекла навернутися такому чоловікові до життя? Зі слів громадських діячок, найбільша проблема людини, якій довелося побувати у ролі жертви торгівлі людьми, – депресія. Чоловік повертається із нібито заробітків без копійки, приниженим, виснаженим, із почуттям провини перед сім’єю. Йому передусім потрібна психологічна допомога. Громадська організація «Відродження нації» за роки роботи надала допомогу близько 1400 постраждалим від торгівлі людьми, у тому числі 415 чоловікам. Це і психологічна підтримка, медичне обстеження, лікування, юридичні консультації, допомога у відновленні родинних стосунків, сприяння у працевлаштуванні, перекваліфікації.

За якими критеріями визначають те, що людина стала жертвою торгівлі людьми? За людину було заплачено кошти – її продали. Зоряна Філюк провела таку паралель: на залізничному вокзалі у Києві щоранку збираються сотні заробітчан, які очікують на будь-яку роботу. Приїжджають роботодавці і забирають чоловіків чи на будову, чи на іншу, як правило, «чорну» працю. Таке місце збору заробітчан є у багатьох місцях за кордоном. І хтозна, чи не забере нашого чоловіка трафікер (торгівець людьми).

Інші критерії потерпілого від торгівлі людьми: у людини забирали паспорт, примушували виконувати роботу, якою він не хотів займатися; його контролювали, обмежували спілкування та свободу пересування; над ним знущалися, залякували, били; у нього не було можливості повернутися додому і взагалі щось змінити. Втім, людина і без критеріїв знає, відчуває, чи була вона рабом. Критерії радше потрібно знати працівникам державних інституцій, правоохоронних органів, аби визначити, чи насправді заявник є жертвою. Саме з тією метою – аби навчити представників державної влади та органів місцевого самоврядування ідентифікувати людей, потерпілих від торгівлі людьми – було проведено громадською організацією ряд семінарів у районних центрах області. Наші чиновники повинні знати, як і що порадити людині, яка є психологічно вразливою.

Громадські діячки відзначили, що теперішні заробітчани вирушають за кордон більш підготовленими – вони переважно знають про можливі небезпеки, а також як їм запобігти. Скажімо, що слід обов’язково підтримувати телефонний зв’язок з родичами і домовлятися телефонувати у визначений час (це дасть гарантію, що заробітчанина ніхто не контролює і він вільно розпоряджається собою). Важливо зняти копії документів, у тому числі закордонного паспорта, щоб у випадку, якщо паспорт відберуть, полегшити своє повернення додому.

Заробітчанам та його родині варто пам’ятати номери телефонів національної «гарячої лінії» з протидії торгівлі людьми та нелегальної міграції: 0800505501 (безкоштовно зі стаціонарних телефонів) та 527 (безкоштовно для абонентів Київстар, МТС, Life:), Beeline).

Ольга Кушнерик, “Свобода”