Навряд чи хтось візьметься сказати, що рахунок матчу у Львові несправедливий – судячи з перебігу гри, кількості гольових моментів і взагалі, так би мовити, диспозиції на полі, клуб з Іспанії мав перевагу над «Шахтарем».

Нехай і не впродовж усього матчу, але у його тривалі, визначальні проміжки. Настільки тривалі, що Коноплянка, сівши на лаву запасних, знайшов у собі сили привести до ладу свою зачіску – зайве свідчення того, що він явно недопрацював на полі.

На самій же галявині «Львів Арени» Євген діяв старанно, зробив, як прийнято казати, потрібну кількість тактико-технічних дій, але нічим особливим львівській «торсиді» не запам’ятався. Зате його партнери сповна продемонстрували і своє вміння, і свою тактичну грамотність.

Стартова перевага іспанців, чомусь несподівана для «Шахтаря», втілилася у гол Вентоло. Гірників це явно роздратувало, і їхній подальший штурм воріт «Севільї» завершився двома влучними ударами Марлоса і Степаненка. Територіальна перевага гірників простежувалася і до провального відрізку між 75 і 80 хвилинами другого тайму, коли фатальну для українського клубу роль взяв на себе Гамейро. Спершу він ледь не переграв П’ятова, вийшовши з ним віч-на-віч, а потім реалізував пенальті. 2:2 – який шанс такий результат залишає «Шахтареві»? Однозначно – треба вигравати на виїзді, хоча влаштує й нічия з рахунком 3:3. Однозначно – «Севілью» не поставиш поряд з «Андерлехтом» чи «Брагою». Однозначно – у матчі-відповіді доведеться докласти надзусиль. А хіба заключна стадія єврокубків передбачає щось подібне?

Ігор Дуда