“Динамо” – “Астана” (Казахстан) – 2:2

“Арсенал” (Лондон) – “Ворскла” – 4:2

“Нічия, яка увійде в історію”, – такий заголовок репортажу казахського спортивного видання про матч у Києві. Для того, щоб подарувати колишнім братам із соцтабору таке свято, “Динамо” мусіло добряче постаратися. Ось реакція на ці старання уже з нашого боку:

Віктор Циганков, гравець “Динамо”: “Важко це коментувати – зараз взагалі нічого не виходить”.

Віталій Буяльський, гравець “Динамо”: “Можу лише вибачитися перед вболівальниками”.

Артем Франков, редактор журналу “Футбол”: “Команда зараз в такому проваллі, що захищати її нічим і нема за що – тим більше, що вона не заслужила на це хоча б якимись проблисками гри”.

Після виявленої  безпомічності у двох матчах з “Аяксом” висловлювалася думка: ну, нічого, Ліга чемпіонів для нас “великувата”, а от Ліга Європи – якраз те, що нині потрібно для становлення молодого колективу.  Далі була бліденька нічия з таким монстром вітчизняного футболу, як “Чорноморець”. Коментатори і вболівальники знизили плечима  – ну що ж, буває… Далі була домашня поразка 0:2 аж від самих “Карпат”. Тепер ось – історична для казахів нічия на своєму полі з “Астаною”. Команда з білорусько-боснійсько-хорватсько-угорсько-гансько-конголезьким “асороті” у складі виявилася для віце-чемпіона Україна занадто твердим горішком. І гриз він його якось мляво, а коли, здавалося, ось-ось розгризе, зуби (тобто удари Буяльського і Сидорчука) лише ковзали по шкарлупі.  Зате свій “законний” гол на останніх секундах (ну, як же без нього?) підопічні О.Хацкевича пропустили. Що особливо прикро – він був майже копією першого. Звичка наступати на ті ж граблі – свідчення далеко не найвищого інтелекту (футболу це теж стосується). В таких випадках тренери нерідко починають “пакувати валізи”, однак І. Суркіс, мабуть, вважає, що до тієї стадії розвалу, яка була при В.Газзаєві та О. Блохіні, справа ще не дійшла. Отже, прогресувати ще є куди. Тепер, як прогнозує той же А.Франков, залишається з жахом чекати візиту в Київ “Десни” і поїздки в Маріуполь?

Гол на останніх секундах було забито і в Лондоні, однак українських і особливо полтавських вболівальників він трохи  втішив. Взагалі, з радісного голосу коментатора (“Ворскла на високій ноті закінчує гру!”) і розчарованого змаху руки гравця “Арсеналу” Ліхтштайнера можна було навіть зробити висновок, що полтавчани, чого доброго, відібрали очки у “канонірів”. Але ні – голи Чеснакова і Шарпара (ефектні самі по собі) були лише двома солоденькими вітамінними таблетками після чотирьох болісних “ін’єкцій” від Обамеянга (двічі), Велбека і Озіла. “Нам було важко грати з “Арсеналом”, оскільки ми з ним у різних вагових категоріях… Задоволені тим, що зуміли забити два голи”, – ці слова голкіпера “Ворскли” Б.Шуста точно відображають те, що відбувалося на полі стадіону Emirates. На початку другого тайму, коли господарі трохи натиснули, гості з “Білорусі” (залишимо цю поінформованість багатьох опитаних вболівальників на совісті британських викладачів географії), здавалося,  просто не знали, що робити на полі й моментами (нехай вибачать їхні  вболівальники) нагадували зігнану докупи отару. Кінцевий рахунок на кшталт 0:5 чи 0:6 не здавався в ті хвилини фантастичним, але все закінчилося доволі почесним 2:4. А шанувальники нашого краянина Ігоря Пердути, можливо, ще довго згадуватимуть слова коментатора “Пердута в цьому епізоді випередив Велбека” і “Пердута не дав дістатися до м’яча Озілу”. Падаючи і спинаючись на ноги, ми таки, напевно, ростемо…

 

Ігор Дуда