Ризикую зовсім зіпсувати стосунки зі своєю сусідкою і не маю наміру виступати “лакувальником” іміджу Петра Порошенка і  восхваляти його звершення на ниві Томосу і безвізу – цим є кому нині займатися як в середовищі сумнозвісного адмінресурсу, так і серед тих прихильників гаранта, яким згаданий Томос заміняє усі кричущі прорахунки чинної влади у життєво важливих для народу сферах. Однак все ж скажу: фотогенічний у нас Президент.

Профіль на білборді з написом “Кандидатів багато – Президент один!” – енергійний, спрямований у перспективу і впевнений в ній – аж проситься бути викарбуваним на монеті чи на медалі. Карбують на них, як відомо, далеко не кожного, а лише обраних, тому отой білборд теж покликаний підкреслити унікальність і неповторність особисто Петра Олексійовича. Цій же меті слугують і переповнені пафосом промови гаранта, в яких неодмінно наголошується на тому, як погано було раніше, коли правили злодюги і мерзотники, і як добре стало тепер, коли біля керма держави стоять праведники (а як добре буде в майбутньому – ви навіть не уявляєте!). Сама ж ідея слогана, підкріплена мужнім профілем, ніби покликана закладати в свідомість і підсвідомість електоральної маси гранично просту думку: що б там хто не балакав, які б передвиборчі кульбіти й піруети не виписував, яких вершин популізму не досягав би – це все дитячий лепет у порівнянні з солідною, грунтовною позицією чинного Президента і його безсумнівними здобутками. Ідея ота, щоправда, грішить вторинністю – як говорив Жеглов-Висоцький, щось подібне десь з кимось уже було. А конкретно – з Владіміром Путіним часів його передвиборчої кампанії 2012 р. На цей цікавий збіг одразу звернули увагу користувачі соцмереж. Чи то елементарний недогляд пропагандистів, чи навпаки – вони свідомо і обдумано вирішили, що ворога треба долати його ж зброєю. Або ж, чого доброго, встановили, що такий слоган має магічну силу й автоматично забезпечить підтримку на рівні 80% і вище й перемогу вже в першому турі?

Взагалі ж, здається, від отого білборда з категоричним написом і чеканним профілем до оголошення власника отого профілю “непогрішимим і єдиним на всі часи” – лише один невеличкий крок. Звичайно, в чужу душу не залізеш і розпізнати, що ховається під солідною державницькою поставою і гордо випнутим підборіддям важкувато, але чомусь думається, що в даний історичний момент Петро Олексійович може навіть відчувати заздрість до Владіміра Владіміровіча і Аляксандра Ригоравіча – у них уже давно немає серйозних проблем з “всенародной поддержкой” на виборах. А тут, бач, доводиться змагатися з юрбою конкурентів, майже кожен з яких норовить відшукати хоч якусь плямку на тобі, щоб збільшити її до розмірів величезної плями.  І “закрутити гайки”, як, не виключаю, дуже кортить, не вдасться – Європа і США, в друзі до яких щосили набиваємося, уважно слідкують за подіями в Україні, яка хоч і нагадує нерідко валізу без ручки, яку і тягти набридло, і кинути шкода, та все ж має важливе геополітичне розташування і виконує роль буфера між Європою і територією новітніх ординців. Отож, доводиться дипломатично “тримати фасон”. Водночас сподіваючись нишком, що випробуваний часом адмінресурс (куди ж без нього, рідного?) зробить свою справу…

Ігор Дуда