Одним із символів революції 1917 року став броньовик. Справді, дуже зручний для таких випадків засіб — може служити як трибуна для оратора, а при потребі згодиться для переконання опонентів більш запальними аргументами. Пройшли роки, змінилися революції, засоби їх реалізації, а отже і їх символи. Рік тому під час так званої “арабської весни” світ облетіли фото із плакатом, який називав інструментами революції не звичний для цього регіону АК-47, а Facebook i Twitter. То ж революції ХХІ століття знайшли свій символ, а Марк Цукерберг — додаткове поле використання свого, здавалося б простого, винаходу.
Події у Росії зими 2011-2012 року стали ще одним аргументом на користь надзвичайної ефективності соціальних мереж в організації громадських акцій. Цілком несподівано для влади і навіть неочікувано для опозиції російська столиця прокинулася — на вулиці вперше за понад десять років вийшли тисячі людей.
Facebook i Twitter стали не лише майданчиком для обговорення та підготовки протестів, але й справжнім засобом масової інформації для незгодних. В країні, де мас-медіа майже цілком контролювалися режимом, з’явився новий канал інформації, непідвладний Кремлю. Він принципово вирізнявся від традиційних радіо-теле та друкованих засобів не лише змістом інформації, але й способом її донесення — завдяки соціальним мережам кожен може стати і споживачем, і виробником інформаційного продукту. Монополію на на істину, яку знає і може донести лише влада, було зруйновано.
Це призвело до небаченого вибуху креативу: звичайні люди вигадували чудові плакати, ролики, тексти, які моментально підхоплювали десятки, а то й сотні тисяч користувачів інтернету. Така революція не потребувала вождя, але вона отримала лідера, що став її уособленням. Ним став молодий, харизматичний, дещо нахабний блогер Олексій Навальний, який вже тривалий час вів інтернет-війну із Кремлем.
Кожна наступна протестна акція була більшою за попередню. Не зважаючи на холод, люди виходили на вулиці, щоб висловити негативне ставлення до влади. Врешті вдала мобілізація через інтернет призвела до запаморочення від успіху в її організаторів. Протестанти повірили, що соціальні мережі надаються не лише для обговорень та взаємної комунікації, а й можуть і повинні замінити справжні організаційні структури. В результаті останні взагалі ніхто не творив. Єдиною площадкою для зборів в реалі були різні координаційні ради опозиціонерів, які нагадували радше інтернет-форуми, ніж справжні формації, адже їх головною метою було визначити порядок виступаючих на мітингах. Жодних планів, тактик, стратегій, організаційних інструментів не створювали. Незгодні були переконані: всесвітня веб-мережа може замінити реальну мережу активістів.
В результаті у день виборів опозиція спромоглася лише на якісну організацію розгалуженої мережі спостерігачів. У цьому знову відобразився визначальний вплив інтернету, адже сайти та соціальні мережі – це, перш за все, інструменти спостереження за реальністю та певної рефлексії на неї, але не конкретних дій задля її формування. Проте навіть створена чимала армія спостерігачів (десятки тисяч людей!) працювала більше для себе, аніж для решти суспільства — результати їх роботи виставлялися здебільшого лише в тих же соцмережах. Ніхто не ставив собі за мету донести відомості до тої громадськості, яка живе “офлайн”. У віртуальному світі фейсбук-революціонери перемагали Путіна і його режим, але доля Росії вирішувалася в реалі. І тут справжні структури та чіткі плани забезпечили повну перемогу влади.
Організатори мітингу 5 березня, як звично креативно, гаслом “Москва сльозам не вірить”, запросили на нього усіх бажаючих і зібралося доволі багато людей. Проте, що робити далі ніхто з них не знав. Для організації тривалого протесту чи інших рішучих дій потрібен був чіткий план та механізми, а про це ніхто не подбав заздалегідь. У віртуальному світі Цукерберга усі інструменти вже готові — бери і користайся: завішуй власну інформацію, лайкай, розшарюй, коментуй чужу, маєш можливість навіть дуже легко заблокувати ворожу. В реальному – справи рідко коли вирішуються постукуванням пальцями на клавіатурі. Тут потрібні голови, руки й ноги, розум, щоб казати мудрі слова, відвага і наполегливість, щоб їх втілити. Цього не можна навчитися у віртуалі. Люди ж, які стояли на сцені 5 березня, виглядає, чекали приходу якогось цукерберга, котрий знає, що робити далі і поведе їх за собою. Та цього не сталося – і протестанти розійшлися, щоб обговорити в неті останні події.
У боротьбі зі супротивником можливі дві стратегії: виходити на його поле і перемагати там, або – ще краще – витягати опонента на своє поле і вигравати у звичних для себе умовах. Вибори президента Росії відбувалися в реалі, жодної можливості змінити це опозиція не мала. Тут ситуацію цілком контролювала влада і не лише тому, що була дуже розумна і передбачлива (хвороблива реакція на вуличні мітинги продемонструвала її неготовність), а тому, що опозиціонери не вважали за потрібне виходити на цю площадку. Їх більше приваблювали віртуальні перемоги.
Тому Путін виграв. І в цьому є певний елемент справедливості, адже державу в інтернеті не збудуєш.
Втім участь в протестах, організованих завдяки соціальним мережам, змінила багатьох росіян. У них відбулася власна внутрішня революція. Коли вони зрозуміють свій обов’язок винести її з онлайн до офлайн світу, почне мінятися справжнє життя. Адже кожна революція починається з революції свідомості.
Loading ...