Війна на Донбасі забрала життя ще одного нашого земляка. Захищаючи Донецький аеропорт, 17 січня загинув Володимир Трух, мешканець села Жабинці Гусятинського району. Володі було лише 22 роки, він служив у 80-ій окремій аеромобільній бригаді ВДВ Збройних сил України.

Усе село, а особливо рідні, близькі та друзі не можуть повірити, що те, що сталося, — реальність…

— Нині нам всім дуже важко говорити про Володю, ми не можемо повірити, що його вже немає… — Уляна Трух, двоюрідна сестра Володимира не приховує сліз. — Він був веселим, добрим, чудовим другом і братом. 20 січня мав приїхати на ротацію, влітку планував одружитись…

— Дуже шкода Володю, — каже його односельчанин Іван Строцький. — Світлою людиною він був. Любив грати на гітарі та співати, обожнював брати участь у вертепі — душа компанії…

Дівчина Володимира Світлана Фотчук не шкодує для коханого найкращих слів:

— Він — мій герой! Володя був дуже добрим і справедливим, завжди хотів бути кращим другом для всіх. Захоплювався футболом, був майстерним воротарем, а особливо любив удосконалювати вертеп у нашому селі. Все у нього в руках горіло, вмів і любив робити все, а головне — робив з любов’ю до людей, ніколи й нікому не скоїв зла.

29 серпня минулого року Володимирові прийшла повістка.

— Він нікого не слухав, тільки мовчки почав збиратися, — щоками Світлани котяться сльози. — Мені сказав: «Ти чекай, і я обов’язково повернусь, ти хіба мене не знаєш чи що?..»

Уже наступного дня після отримання повістки Володимир поїхав до військкомату. Два місяці разом з іншими мобілізованими пробув на навчанні в Яворові, а 9 листопада його відправили на Схід.

— Ми з ним постійно спілкувалися по телефону, — каже Світлана. — Коли не було можливості говорити, листувалися смс-ками. Востаннє розмовляли 16 січня о сьомій годині вечора і так тішились, що саме 20 січня він поїде в Дружківку, а звідти — додому, адже 20 січня минало 4 роки і 7 місяців, відколи ми почали зустрічатися… Володя мріяв повернутися, одружитися, а далі, як сам казав, «будемо помаленьку прориватися».

Та 20-те для Володі не настало… Уже 17 січня рідні не могли з ним зв’язатися.

— Якогось поганого передчуття напередодні ні в мене, ні у мами Володі не було абсолютно! — запевняє Світлана. — А ось у ніч з 18 на 19 січня він наснився моїй мамі і просив у неї пробачення за те, що недовів мене до шлюбу, що недотримав обіцянки одружитися… Володя любив повторювати: «Коли буду їхати додому, нікому не скажу». Ось і приїхав…

За інформацією станом на обід 20 січня, тіло Володимира Труха привезли до Дніпропетровська. У середу, 21 січня, якщо вирішаться усі питання з документами, його мають доправити на Тернопільщину.

Вдома у Володі залишилися батьки та старші брат з сестрою, які уже мають власні сім’ї. Наприкінці минулого року тато Володі Володимир Степанович, який також є щирим патріотом, разом з волонтерами ГО «Автомайдан Тернопіль» возили воякам на передову передачу, яку збирали усі мешканці Жабинців. Пан Володимир тоді ділився з волонтерами враженнями від поїздки, був втомлений від подорожі і гордий за свого сина. Хто б міг подумати, що тато й син бачилися у ту мить востаннє…

Нехай Господь дасть сили рідним та близьким витримати це величезне горе. Вічна пам’ять Герою!

Мар’яна Юхно-Лучка, Нова Тернопільська газета